У Запоріжжі створюють Меморіал хортицьких менонітів

У Запоріжжі співробітники Національного заповідника «Хортиця» за фінансової підтримки громадян Канади працюють над створенням «Меморіалу хортицьких менонітів».

В основі меморіалу - частина надгробних стел із кладовища протестантів-менонітів ХІХ-ХХ століть, передає кореспондент Укрінформу.

 

"Створення меморіалу вже вийшло на завершальну стадію. Залишається змонтувати кілька пам'ятників, деякі мають не одну, а чотири частини: постамент, тумба, комірець і власне стела. Потім всі композиції треба закріпити та законсервувати. Наразі встановлено фрагменти 13 надгробків. Всього має бути 15", - повідомив науковий співробітник заповідника "Хортиця" Максим Штатський.

За його словами, проєкт "Меморіалу хортицьких менонітів" створювався кількома людьми, базовий ескіз надав гендиректор заповідника "Хортиця" Максим Остапенко. Власне, він створив модель, яка є основною, потім канадські колеги-науковці та дизайнери створили 3d модель.

Стели із кладовища протестантів-менонітів ХІХ-ХХ ст., знищеного в радянські часи, запоріжці знайшли в 2019 році.

"Ми зв'язались з канадськими науковцями, адже це їх нащадки. Вони нам допомогли ідентифікувати надгробки. Більше того, в Канаді був створений спеціальний комітет з питань реставрації пам'ятників, оголошено збір коштів на їх реставрацію та створення меморіального комплексу. Ми будуємо зараз власне за гроші канадського фонду. Завдяки їм ми вийняли будівельників, техніку орендували і монтуємо меморіал", - пояснив Штатський.

За його словами, кількість стел, їхні назви, місце розташування - все це узгоджували з канадцями майже рік, адже вибрати із 300 знайдених надгробних плит лише кілька - виявилось дуже складно.

"Я надавав пропозиції з 50 каменів, але місця і коштів не було, тому обрали 15 каменів. Вони реставрувались протягом 4 місяців, теж за гроші канадської організації. Щодня я надсилаю їм звіти, фотозвіти. Ми узгоджуємо положення каменів, форми", - зазначив науковий співробітник Національного заповідника "Хортиця".

Центр всього меморіалу - надгробок Катерини Кооп - дружини Абрахама Коопа, який заснував підприємства, що з часом стали заводами "Запоріжкабель" і "Комунар". Він вже встановлений навпроти центрального входу. В дальньому правому кутку - стела Бернарду Шелленбергу, який прожив 48 років та був першим фаховим лікарем в колонії менонітів на Хортиці.

Також тут є і прізвища рядових жителів колонії. Наприклад, Генріх Товс - він прожив лише 19 років, але, як кажуть історики, в нього дуже специфічний нагробок: зроблений на замовлення, інший шрифт, викарбувано вінок. Найстаріший пам'ятник, що увійде до меморіалу, датовано 1793 роком і належить солдату.

В центрі комплексу - якір - це символ християнської віри та символ менонітів.

Передбачено, що в подальшому "Меморіал хортицьких менонітів" розширюватиметься.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.