Син литовського князя Гедиміна міг заснувати давній замок на Тернопільщині – історик

Оприлюднено нову версію спорудження замку у найстарішому місті Тернопільщини – княжій Теребовлі, перша згадка про яку датована 1097 роком. Його будівничим міг бути син литовського князя Гедиміна.

Про це кореспонденту Укрінформу розповіла науковий співробітник Національного заповідника "Замки Тернопілля" Галина Кобаса.

 

"Традиційно, історичні джерела вказують, що серед міст і замків, які здобув восени 1349 року польський король Казимир ІІІ Великий, згадується і замок у Теребовлі. Отже, логічно, на той час твердиня вже була і, зрозуміло, спорудили її значно раніше, до Казимирового походу, коли Руським князівством володів Любарт.

Він, великий князь Волинський, Луцький, Володимирський, Любарський, Крем'янецький, Галицький – останній самостійний правитель Галицько-Волинської держави. Представник литовської династії Гедиміновичів був сином великого князя литовського Гедиміна.

Таким чином, де-юре власником Теребовлі в 1340-1349 роках був Любарт (в хрещенні Дмитро) Гедимінович", – зазначила Кобаса.

За її словами, з великою вірогідністю можна припустити, що фундаторами чи будівничими замку в Теребовлі могли бути як Любарт-Дмитро, так і його племінник Олександр (син рідного брата Коріата-Михайла).

А якщо врахувати подібність мисових замків у Луцьку і Теребовлі, то можна дійти висновку, що саме Гедиміновичі будували фортецю в "післякняжій" Теребовлі.

За матеріалами Національного заповідника "Замки Тернопілля", першим укріпленим замком у Теребовлі була дерев'яна фортеця. Саме з нею пов'язані імена теребовлянського князя Василька, якого 1097 року підступно захопив і осліпив київський князь Святослав Ізяславович.

У 1241 році теребовлянський замок, як і десятки інших галицьких фортець, зруйнували війська Батия. З 1349 року місто і замок у складі Польського королівства і фортеця як його форпост починає перебудовуватися і впорядковуватися.

Теребовлянський замок пережив низку штурмів з боку турецько-татарських завойовників. Унаслідок боїв замок був значно пошкоджений. 1594 року теребовлянську фортецю за допомогою міщан захопили повсталі загони Северина Наливайка.

На початку ХVІІ ст. замку судилося пережити своє друге народження. 1631 року місцевий староста Олександр Балабан зводить на замковій горі нову грандіозну кам'яну фортецю, руїни якої збереглися до наших днів. Ця споруда витримала низку наступів.

У 1648 році замок узяли війська Богдана Хмельницького. Напади ординців в 1673, 1675 (під командуванням Ібрагіма Шишмана), в 1687, 1688 роках мали для фортеці жахливі наслідки. Вона була настільки зруйнована, що більше не піднялася з руїн. Але і сьогоднішній огляд древньої твердині над річкою Гнізною дає змогу уявити, якою вона була в часи своєї могутності.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.