Син литовського князя Гедиміна міг заснувати давній замок на Тернопільщині – історик

Оприлюднено нову версію спорудження замку у найстарішому місті Тернопільщини – княжій Теребовлі, перша згадка про яку датована 1097 роком. Його будівничим міг бути син литовського князя Гедиміна.

Про це кореспонденту Укрінформу розповіла науковий співробітник Національного заповідника "Замки Тернопілля" Галина Кобаса.

 

"Традиційно, історичні джерела вказують, що серед міст і замків, які здобув восени 1349 року польський король Казимир ІІІ Великий, згадується і замок у Теребовлі. Отже, логічно, на той час твердиня вже була і, зрозуміло, спорудили її значно раніше, до Казимирового походу, коли Руським князівством володів Любарт.

Він, великий князь Волинський, Луцький, Володимирський, Любарський, Крем'янецький, Галицький – останній самостійний правитель Галицько-Волинської держави. Представник литовської династії Гедиміновичів був сином великого князя литовського Гедиміна.

Таким чином, де-юре власником Теребовлі в 1340-1349 роках був Любарт (в хрещенні Дмитро) Гедимінович", – зазначила Кобаса.

За її словами, з великою вірогідністю можна припустити, що фундаторами чи будівничими замку в Теребовлі могли бути як Любарт-Дмитро, так і його племінник Олександр (син рідного брата Коріата-Михайла).

А якщо врахувати подібність мисових замків у Луцьку і Теребовлі, то можна дійти висновку, що саме Гедиміновичі будували фортецю в "післякняжій" Теребовлі.

За матеріалами Національного заповідника "Замки Тернопілля", першим укріпленим замком у Теребовлі була дерев'яна фортеця. Саме з нею пов'язані імена теребовлянського князя Василька, якого 1097 року підступно захопив і осліпив київський князь Святослав Ізяславович.

У 1241 році теребовлянський замок, як і десятки інших галицьких фортець, зруйнували війська Батия. З 1349 року місто і замок у складі Польського королівства і фортеця як його форпост починає перебудовуватися і впорядковуватися.

Теребовлянський замок пережив низку штурмів з боку турецько-татарських завойовників. Унаслідок боїв замок був значно пошкоджений. 1594 року теребовлянську фортецю за допомогою міщан захопили повсталі загони Северина Наливайка.

На початку ХVІІ ст. замку судилося пережити своє друге народження. 1631 року місцевий староста Олександр Балабан зводить на замковій горі нову грандіозну кам'яну фортецю, руїни якої збереглися до наших днів. Ця споруда витримала низку наступів.

У 1648 році замок узяли війська Богдана Хмельницького. Напади ординців в 1673, 1675 (під командуванням Ібрагіма Шишмана), в 1687, 1688 роках мали для фортеці жахливі наслідки. Вона була настільки зруйнована, що більше не піднялася з руїн. Але і сьогоднішній огляд древньої твердині над річкою Гнізною дає змогу уявити, якою вона була в часи своєї могутності.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.