Дослідники оприлюднили архівні документи про нищення УГКЦ

У вільному доступі опублікували 33 документи про операцію по ліквідації Української греко-католицької церкви — Львівський псевдособор, що був проведений радянською владою у 1946 році.

Документи свідчать про те, що 60—70% делегатів "собору" були агентами НКҐБ. Для проведення заходу влада виділила 400 тисяч рублів. Відібрані спецслужбою делегати були забезпечені житлом та харчуванням, на їхнє утримання просили не шкодувати грошей. Опозиційних представників греко-католицького духовенства репресували перед проведенням операції.

 
Світлина спільного святкування Водохреща УГКЦ та РПУ у 1946 році

Після тривалої підготовки агентури 8—10 березня 1946 року у Львові реалізували план псевдособору: скасували унію з Римо-католицькою церквою. УГКЦ вийшла з підпорядкування Ватикану та перейшла під владу російської православної церкви.

Центр досліджень визвольного руху публікує колекцію "Львівський псевдособор 1946 року у документах НКВД" спільно з Архівом служби безпеки України на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

До збірки увійшли:

  • наказ про призначення охорони учасникам  псевдособору;

  • довідка про відправлення телеграми між працівники НКҐБ;

  • світлини спільного святкування Водохреща УГКЦ та РПЦ 19 січня 1946 року;

  • перелік прізвищ священиків, що мали бути запрошені на псевдособор;

  • спецповідомлення про реакцію духовенства і населення на Львівський "собор";

  • доповідна записка Микиті Хрущову про стан греко-католицької церкви після "собору", тощо.

Спецслужби ретельно перевіряли делегатів "собору" і звітували керівництву про їхні настрої. Так, наприклад, опозиційно налаштованим делегатом став священик, що зізнався у докорах сумління через участь у псевдособорі.

В одному з документів міститься донесення, що Папа Римський призначив кардиналом ув'язненого Йосипа Сліпого — це занепокоїло радянські спецслужби через можливі міжнародні "ускладнення".

У доповідній записці Микиті Хрущову повідомляли про різні реакції населення і духовенства на Львівський собор, зокрема про те, що один зі служителів разом з прихожанами плакав від розпачу під час богослужіння. Наводилися приклади переслідування греко-католиків, що збиралися по домах.

Українська інтелігенція сприйняла псевдособор вороже. У повідомленні НКҐБ наявні свідчення професора Івана Крип'якевича: "Більшовики знущаються над церквою і взагалі над всіма галичанами. Ми всі почуваємося в окупованій країні... Прийдеться або тікати зі Львова, або повіситися...".

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.



Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.