Дослідники оприлюднили архівні документи про нищення УГКЦ

У вільному доступі опублікували 33 документи про операцію по ліквідації Української греко-католицької церкви — Львівський псевдособор, що був проведений радянською владою у 1946 році.

Документи свідчать про те, що 60—70% делегатів "собору" були агентами НКҐБ. Для проведення заходу влада виділила 400 тисяч рублів. Відібрані спецслужбою делегати були забезпечені житлом та харчуванням, на їхнє утримання просили не шкодувати грошей. Опозиційних представників греко-католицького духовенства репресували перед проведенням операції.

 
Світлина спільного святкування Водохреща УГКЦ та РПУ у 1946 році

Після тривалої підготовки агентури 8—10 березня 1946 року у Львові реалізували план псевдособору: скасували унію з Римо-католицькою церквою. УГКЦ вийшла з підпорядкування Ватикану та перейшла під владу російської православної церкви.

Центр досліджень визвольного руху публікує колекцію "Львівський псевдособор 1946 року у документах НКВД" спільно з Архівом служби безпеки України на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

До збірки увійшли:

  • наказ про призначення охорони учасникам  псевдособору;

  • довідка про відправлення телеграми між працівники НКҐБ;

  • світлини спільного святкування Водохреща УГКЦ та РПЦ 19 січня 1946 року;

  • перелік прізвищ священиків, що мали бути запрошені на псевдособор;

  • спецповідомлення про реакцію духовенства і населення на Львівський "собор";

  • доповідна записка Микиті Хрущову про стан греко-католицької церкви після "собору", тощо.

Спецслужби ретельно перевіряли делегатів "собору" і звітували керівництву про їхні настрої. Так, наприклад, опозиційно налаштованим делегатом став священик, що зізнався у докорах сумління через участь у псевдособорі.

В одному з документів міститься донесення, що Папа Римський призначив кардиналом ув'язненого Йосипа Сліпого — це занепокоїло радянські спецслужби через можливі міжнародні "ускладнення".

У доповідній записці Микиті Хрущову повідомляли про різні реакції населення і духовенства на Львівський собор, зокрема про те, що один зі служителів разом з прихожанами плакав від розпачу під час богослужіння. Наводилися приклади переслідування греко-католиків, що збиралися по домах.

Українська інтелігенція сприйняла псевдособор вороже. У повідомленні НКҐБ наявні свідчення професора Івана Крип'якевича: "Більшовики знущаються над церквою і взагалі над всіма галичанами. Ми всі почуваємося в окупованій країні... Прийдеться або тікати зі Львова, або повіситися...".

Електронний архів (avr.org.ua) — сервіс відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів. Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті вже більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.



"Ніколи не казав": "Вперед, хлопці!", завжди: "За мною!"". Пам'яті Сергія Короля

Крайній бій командир "Махно" провів 24 лютого 2023 року. Впродовж ночі ворог вів постійний артилерійський обстріл, а близько 7 години ранку розпочав піхотний штурм з трьох сторін. Командуючи підрозділом та беручи безпосередню участь у стрілецькому бою, Сергій Король не допустив захоплення позицій переважаючими силами противника. Під час бою, який тривав майже шість годин, командир "Махно" загинув.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.