АНОНС: Дискусія «Центральна Рада: 1917 рік. Історична закономірність чи революційний феномен?»

4 березня 1917 року (17 березня за новим стилем) у одній із кімнат товариства «Родѝна» на вулиці Володимирській, 54 (де нині вхід до вестибюлю станції метро «Золоті ворота») було дано перший поштовх процесу сучасного державного будівництва.

Йдеться у повідомленні НМІУ.

 

Саме на скликаній під вечір цього дня терміновій нараді відбулося проголошення Української Центральної Ради – очолюваного Михайлом Грушевським революційного передпарламенту, який упродовж року збудував незалежну Українську Народну Республіку з усіма її державними структурами та інституціями, з поділом влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки, із власними грошово-банківською системою, системою освіти, дипломатією та армією.

Надзвичайно цікаві та здебільшого маловідомі для загалу обставини, персоналії та перебіг подій того березневого дня і стануть темою дискусії між доктором історичних наук Ігорем Гиричем та завідувачем відділу "Музей Української революції 19171–1921 років" НМІУ Олександром Кучеруком.


Час: 6 березня, субота, 14:00.


Місце: Національний музей історії України, вул. Володимирська, 2, четвертий поверх.


Контакт: 044 278 48 64


Для участі потрібно зареєструватися наперед за формою.

Вхід до музею на дискусію – 30 грн.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.