У Перемишлі вандали розтрощили памʼятну дошку українці, польці та єврейці

Дошка була встановлена 11 вересня 2020 року, але не відкрита через протидію польського Інституту національної памʼяті

Як повідомила Анна Домбровська, очільниця організації "Homo Faber", e Перемишлі вандали розбили меморіальну дошку, встановлену на честь важливих для міста жінок:

  • Вінценти Тарнавської (1854-1943), польської борчині за незалежність;
  • Олени Кульчицької (1977-1967), української художниці і графіка;
  • Гелени Дойч (1884-1982), американської психоаналітикині, польки єврейського походження.

Дошка була встановлена ​​11 вересня 2020 року на фасаді кам'яниці Ринок 26 у Перемишлі. За згодою мешканців кам'яниці та Підкарпатського воєводського реставратора пам'яток.

Але таблицю не відкрили, через протидію польського Інституту національної памʼяті, адже Кульчицька була депутатом Верховної Ради УРСР у 1951-1955 рр.

Вважалося, що включення її імені це "пропаганда комунізму".

Як пишуть ініціаторки вивішування дошки: "наскільки нам відомо і після консультацій з працівниками Музею Олени Кульчицької (з установою також консультувався філія IPN в Жешуві), членство Кульчицької в Раді не означало просування комуністичної системи. Навпаки, вона використала цю сумнівну честь, щоб могти впливати на справи політичних в'язнів, які борються проти комуністичного режиму".

 

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.