На «мистецькому» круглому столі пролунала ідея створити музей геноциду кримських татар

Міф про споконвічну ворожнечу слов'ян і кримських татар насаджувала радянська історіографія, щоб утримувати їх у місцях вигнання.

Про це під час Національного круглого столу на тему "Мистецтво" сказала історик Гульнара Бекірова, передає кореспондент Укрінформу.

 

"Зв'язки простежуються в середньовіччі, і це абсолютно не ті зв'язки, про які тривалий час писала радянська історіографія. Вона культивувала міф, який був інструментом утримання кримських татар у місцях вигнання.

Це міф про споконвічну ворожнечу слов'ян і кримських татар, слов'ян і мусульман. Насправді все це абсолютно не так. Ми можемо пригадати, наприклад, дуже поважні відносини за часів української і кримськотатарської революцій 1917-1918 рр.", - зазначила історик.

На жаль, історія кримських татар і кримськотатарської культури досі погано відома в Україні, констатувала Бекірова. Це тим більше прикро, що поліетнічність, за її словами, не проблема, а надбання нашої країни.

Зокрема, у своєму виступі Бекірова згадала Усеїна Боданінського, який у 1917 році став ініціатором створення музею в Ханському палаці в Бахчисараї. Пісня ж Джамали "1944", за словами історика, "за три хвилини зробила ім'я і проблему кримських татар відомими у всьому світі".

Також Бекірова розповіла про ідею створити в Україні музей геноциду кримських татар.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.