Сенсаційна знахідка під «Софією»: археологи знайшли жіноче поховання віком 2500 років. ФОТО

На території Софійського собору археологи знайшли на глибині два метри залишки жіночого поховання, а також бронзову шпильку.

Неподалік від північно-західного кута Софійського собору археологи знайшли на глибині два метри залишки жіночого поховання, а також елементи прикрас. На сьогодні це найдавніша археологічна знахідка на території "Софії Київської". Про це повідомив дослідник Ігор Полуектов.

 
Бронзова шпилька V – IV cт. до Р.Х.

За його словами, раніше вважали, що Софія була заснована на пустому місці, але розкопки під керівництвом археолога Тимура Бобровського, які ведуться з 2018 року, виявили зовсім нову інформацію.

 

Так, за 27 метрів від північно-західного кута Софійського собору утворилось провалля землі. Зруйновану ділянку планували обстежити та укріпити. На глибині два метри дослідники натрапили на залишки інгумаційного жіночого поховання.

Від нього залишилися лише нижні кінцівки, а на кістках тазу похованої, біля правого стегна, збереглася бронзова шпилька у вигляді пастушого посоху.

Знайдена шпилька і, відповідно, саме поховання, попередньо датуються V – IV cт. до Р.Х. Знахідку археологи атрибутували з племенами підгірцівсько-милоградської культури, ареал поширення якої охоплював Верхнє Подніпров'я, північну частину сучасної України до річки Стугна і Південного Бугу.

 

Ще археологи знайшли заготовку для печатки другої половини XIV ст. За словами Ігоря Полуектова, печатка була пов'язана з Київською митрополією при Софії Київській.

 

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.