У Львові відкопали старовинний фундамент: археологів не покликали. ФОТО

Львівські дослідники показали, як будували будинки на болотяній місцевості.

Під час ремонтних робіт на вулиці Гнатюка виявили фундамент будинку, встановлений на дерев'яних балках. Один з дослідників Андрій Роюк розповів ІА "Дивись.info", що вважає можливість побачити таку конструкцію дуже цікавою та пізнавальною.

 

"У наріжному будинку, що на Гнатюка, який на реконструкції, у внутрішньому дворі викопаний котлован нижче всіх комунікацій. Цікаве видовище, потужні кам'яні брили фундаменту немалого будинку – на дереві.

 

Переважно на балках будинки були в заболочених місцях, там ділянка Т-подібного перехрестя, ділянка вулиці Січових Стрільців. Цей будинок відноситься до Січових Стрільців, 2. Ця місцина доволі низинна, навіть нижче рівня Полтви на проспекті Свободи, і вона була колись заболочена.

Того часу була така традиція – ставити будинки на дубові сваї, адже дуб у середовищі без доступу кисню стає надміцним. Я просто випадково зайшов на це подвір'я і побачив, що там повністю зняли весь пласт землі нижче всіх рівнів комунікації.

Там навіть були залишки підземних ходів, старих колекторів. І власне там було докопано до цих дубових сваїв", – розповідає Андрій Роюк.

Будинок побудований у 1846 році. У 1990-их в ньому проводили капітальний ремонт, але так його і не відремонтували добре. Тому, може, зараз це зроблять, припускає Роюк.

 

"Коли я зробив публікацію у фейсбуці, то дехто висловив думку, що не зовсім добре було розкопувати цей фундамент, бо зараз є туди доступ кисню, і можуть статись якість нехороші речі. Невідворотні процеси для дерева.

Та це вже цікаве тим, що мало хто таке бачив. Питання зараз постає, скільки таких будинків є у Львові на дубових сваях. І питання, наскільки довго вони можуть стояти і наскільки міцно. Як показує практика, таки можуть міцно, бо вже більше 150-ти років стоїть будинок. Хоча тріщини були", – каже дослідник.

 

Директор Науково-дослідного центру "Рятівна археологічна служба" Олег Осаульчук довідався про розкопки на Гнатюка від товаришів-архітекторів лише вчора.

"Те, що зробили на Гнатюка – це порушення законодавства про культурну спадщину. По-перше, це пам'ятка архітектури, то є історичний ареал Льввоа, а також територія, яка прилегла до зони охорони ЮНЕСКО – пам'ятки дослідження архітектурної спадщини.

Всі роботи в історичному ареалі на пам'ятках мають супроводжуватись принаймні археологічним наглядом. Я вважаю, що міськрада Львова і управління охорони історичного середовища продовжують активно працювати на користь забудовників.

Ця річ є дуже яскравою, і я гадаю, що в управлінні та в міській раді не могли про це не знати. Всі роботи на пам'ятках архітектури мають виконуватись на основі реставраційного завдання і на основі проєкту реставрації. Навіть якщо там йде лише підсилення фундаментів.

Не може будь-хто собі просто взяти і підсилити фундамент, бо будинок руйнується. Власник мав би мати висновок від органів охорони культурної спадщини, розроблену проєктну документацію", – каже Осаульчук.

Він додає, що дерев'яні конструкції під фундаментами не є якимось унікальним явищем. "Бо більшість будинків у мочарах побудовані на таких фундаментах – під фундаментами покладене дерево, щоби будинки не провалювались у багно", – розповідає археолог.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.