На Львівщині на цеглу розібрали рештки костелу

У селі Черниця Миколаївського району на Львівщині місцева громада розібрала руїни костелу 20-х років XX століття

Як повідомляє портал Zaxid.net, цеглу з розібраного костелу селяни планують віддати на потреби місцевої активної парафії УГКЦ. А на місці пам'ятки встановлять скульптуру Матері Божої з родиною.

"Був собі костелик — стала купа цегли на продаж. Знищено за участі місцевого населення та Львівської національної академії мистецтв", — написав  у Facebook 25 березня архітектор, активіст у сфері порятунку культурної спадщини Іван Щурко.

Вигляд костелу незадовго до повного руйнування
Вигляд костелу незадовго до повного руйнування
Іван щурко

Костел був збудований поруч із маєтком Вітольда Стефануса та рільничою школою у 1920-х роках. Після ліквідації радянською владою у селі католицької громади, костел використовували як склад і спортивний зал. З 1990-х років стояв пусткою і руйнувався.

Маєток Вітольда Стефануса з 1990-х років перебуває на балансі Львівської національної академії мистецтв. Натомість розібраний костел, як виявилось, нікому не належав, статусу памʼятки не мав і державній охороні не підлягав.

Голова громади Роман Сидор стверджує: "Люди вирішили, що то краще розібрати і на тому місці поставити пам'ятний хрест. Цеглу мають забрати на церкву, а там все розчистити. Хочуть будувати біля церкви культурно-просвітницький центр".

Місцеві мешканці планують встановити на місці розібраного костелу лавочки, освітлення, бруківку та табличку з історією костелу.

Цегла з розібраного костелу
Цегла з розібраного костелу
іван щурко

В історії села відомий схожий факт сторічної давності. У 1911 році мешканці Черниці хотіли розібрати стару дерев'яну церкву XVIII століття, але тоді таке рішення заборонив австрійський уряд, зважаючи на архітектурну цінність храму.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.