Новий Гендиректор НМІУ розповів про власне бачення розвитку установи

У вівторок, 17 березня, у перший день своєї роботи на новій посаді генеральний директор Національного музею історії України Федір Андрощук зустрівся з керівниками структурних підрозділів музею. Новий керівник виклав власне бачення стратегічних напрямків роботи та подальшого розвитку установи.

Про це йдеться на стоірнці Музею.

 
ФОТО: НМІУ

Новий генеральний директор розглядає НМІУ як "місце історії ідей та виставковий майданчик для регіональних музеїв". "Музей – це біографія та візитівка України", – наголосив Ф. Андрощук.

За його словами, планується створення Наглядової Ради музею, до якої увійдуть авторитетні представники академічних, педагогічних, музейних установ та громадських організацій.

Напрямки міжнародної діяльності передбачають проведення міжнародних конференцій, створення контактної мережі та розробку стратегії співпраці.

Генеральний директор оголосив завданням першого року забезпечення музею (насамперед – фондів) необхідним обладнанням і доступом до інтернету.

Планується створення спеціального ІТ-відділу, завдання якого полягатиме в наповненні електронної бази музею за міжнародними стандартами та перетворення сайту НМІУ на портал, який популяризує музейну колекцію та історію України.

Одним із ключових напрямків роботи музею Ф. Андрощук назвав інтерпретацію колекцій історії та культури України у глобальному європейському контексті з метою поширення нових знань серед науковців та широкого загалу.

Окремо генеральний директор зупинився на ролі музею під час операції Об'єднаних сил. "Робоча група музейників розробить тематику лекцій, презентацій та онлайн-курсів для військовослужбовців, які відбувають службу в ООС. На часі створення мобільних пересувних виставок, підготовка тематичних блоків та видання допоміжної літератури", – сказав Ф. Андрощук.

Наукова діяльність НМІУ, за словами нового керівника, передбачатиме публікацію каталогів та аналітичних праць про музейну колекцію, проведення відкритих музейних семінарів та конференцій, видання музейного щорічника, опис архіву музею.

Ф. Андрощук запропонував конкретні теми виставок. Також наголосив на важливості роботи з історичними коштовностями та налагодженні контактів із істориками-реконструкторами.

Додаткові джерела фінансування музею його новий очільник вбачає, зокрема, у співпраці з міжнародними та вітчизняними фондами, наданні профільних послуг.

Політика генерального директора щодо персоналу базуватиметься на конкурсному вирішенні кадрових питань та поступових кадрових змінах.


Нагадуємо, що Федір Андрощук – знаний археолог, доктор історичних наук. Обраний генеральним директором НМІУ за підсумками відкритого конкурсу, що відбувся 28 лютого.

Теми

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.