АНОНС: Вечір пам'яті "40-і роковини від дня смерті Галини Дидик"

У Національний музей "Тюрма на Лонцького" з ініціативи Ліги українських жінок відбудеться вечір пам’яті української підпільниці «Анни», зв’язкової Головного командира УПА Романа Шухевича.

Про це повідомляє Музей у Facebook.

 

У програмі заходу: слово про героїчний чин підпільниці, фотопрезентація, фрагменти з фільмів, виступ дуету Наталії Баховської та Федора Гольця з хору "Нескорені", поезія у виконанні Любові Шумської.


Довідка.
Життя Галини Дидик – приклад стійкості й відваги в боротьбі за волю України.

Патріотка доклалася до розбудови нелегальної повстанської мережі та медичних частин УЧХ. Була до останніх хвилин життя Рома Шухевича незамінною його помічницею.

Після загибелі Головного командира УПА пройшла катування в стінах тюрми на Лонцького під час півторарічного слідства, яке закінчилося 18 жовтня 1951 р. Витримала тут 129 допитів.

31 жовтня 1951 р. Особлива нарада при МҐБ СРСР засудила її на 25 років концтаборів.

14 грудня 1951 р. її етапували до Верхньоуральської тюрми МҐБ СРСР у Челябінській області, згодом перевели до Владімірської в'язниці, що відзначалася суворим режимом.

Пережила в'язничне пекло. Звільнили в 1971 р. без права повернутися додому. Оселилася в Караганді.

З літа 1972-го до осені 1973-го таємно мешкала в Бібрці на Львівщині.

Після марних спроб прописатися змушена була виїхати в Христинівку на Черкащині. Пенсії не отримувала.

Відкинула пропозицію КҐБ написати покаяльну заяву, що призвело до загострення репресій й спричинило інфаркт. Померла 23 грудня 1979 року у селі Христинівці Черкаській області, згодом родина поховала її у Бережанах на Тернопільщині.


Час: 20 грудня, п'ятниця, 15.00


Місце: Національний музей "Тюрма на Лонцького", вул. С. Бандери, 1, м. Львів

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.