Презентація нового бачення роботи Українського інституту національної пам'яті. СЛАЙДИ

Міністр культури, молоді та спорту України Володимир Бородянський презентував на засіданні Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики нове бачення роботи міністерства, акцентуючи увагу на цілях та завданнях нових центральних органів виконавчої влади.

Про це повідомляє "Детектор медіа".

Володимир Бородянський розповів, що функції з реалізації державної політики повинні бути зосереджені не в міністерствах, а в інших центральних органах виконавчої влади (агентствах).

Міністр також представив присутнім на засіданні новообраного голову Українського інституту національної пам'яті Антона Дробовича.

Антон Дробович
Антон Дробович
ДЖЕРЕЛО: FB-ПРОФІЛЬ

"Історична правда" публікує презентацію повністю, в частині, що стосується діяльності УІНП.

 
Фото: "Детектор медіа"
 
Фото: "Детектор медіа"
 
Фото: "Детектор медіа"


Варто відзначити, що серед пріоритетних напрямків роботи УІНП жодним словом не згадано про роботу над створенням Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам'яті (ГДА УІНП).

Довідково. ГДА УІНП – це цивільна архівна установа для доступу до колишніх урядових таємниць СРСР. До Архіву, відповідно до Закону України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" мають перевезти документи 1917—1991 років, які нині зберігаються у Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, Міністерстві внутрішніх справ, Національній поліції, Національній гвардії, Міністерстві оборони, Державній прикордонній службі, органах прокуратури та судах.

Цю ситуацію прокоментував на своїй сторінці у Facebook, колишній заступник директора УІНП (2014) та радник голови УІНП (2015-2016) Олександр Зінченко.

"Ключовим елементом подібних інституцій - є збереження, вивчення та оприлюднення колись секретних архівів спецслужб тоталітарних режимів. Навколо цього збудовані усі подібні інституції у посттоталітарних країнах: у Німеччині, Польщі, Чехії, Словаччині, Литві...

Оприлюднення цих архівів та консолідація у Архіві національної пам'яті є ключовою вимогою Закону про доступ до архівів комуністичного тоталітарного режиму в Україні.

Творення цього архіву під егідою УІНП є прямою вимогою закону. У бюджеті виділене під це фінансування. Уряд (не цей, а папєрєднікі) виділив приміщення. Тобто процес рухався повільно але впевнено.

Так от в пріорітетах нової влади творення Архіву національної пам'яті не значиться", - написав Олександр Зінченко.


Також повідомляємо, що на засіданні вищезгаданого Комітету Верховної Ради Антон Дробович, відзначив:

"Інститут національної пам'яті, власне, продовжить пошук героїчних особистостей, але з акцентом на таких особистостях, які будуть об'єднувати українське суспільство, які допоможуть нам нарешті прийти до згоди з таким особистостям", - передають Українські Новини.

Дробович привів у приклад художника Казимира Малевича і футболіста і тренера Валерія Лобановського.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.