Презентація нового бачення роботи Українського інституту національної пам'яті. СЛАЙДИ

Міністр культури, молоді та спорту України Володимир Бородянський презентував на засіданні Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики нове бачення роботи міністерства, акцентуючи увагу на цілях та завданнях нових центральних органів виконавчої влади.

Про це повідомляє "Детектор медіа".

Володимир Бородянський розповів, що функції з реалізації державної політики повинні бути зосереджені не в міністерствах, а в інших центральних органах виконавчої влади (агентствах).

Міністр також представив присутнім на засіданні новообраного голову Українського інституту національної пам'яті Антона Дробовича.

Антон Дробович
Антон Дробович
ДЖЕРЕЛО: FB-ПРОФІЛЬ

"Історична правда" публікує презентацію повністю, в частині, що стосується діяльності УІНП.

 
Фото: "Детектор медіа"
 
Фото: "Детектор медіа"
 
Фото: "Детектор медіа"


Варто відзначити, що серед пріоритетних напрямків роботи УІНП жодним словом не згадано про роботу над створенням Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам'яті (ГДА УІНП).

Довідково. ГДА УІНП – це цивільна архівна установа для доступу до колишніх урядових таємниць СРСР. До Архіву, відповідно до Закону України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" мають перевезти документи 1917—1991 років, які нині зберігаються у Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, Міністерстві внутрішніх справ, Національній поліції, Національній гвардії, Міністерстві оборони, Державній прикордонній службі, органах прокуратури та судах.

Цю ситуацію прокоментував на своїй сторінці у Facebook, колишній заступник директора УІНП (2014) та радник голови УІНП (2015-2016) Олександр Зінченко.

"Ключовим елементом подібних інституцій - є збереження, вивчення та оприлюднення колись секретних архівів спецслужб тоталітарних режимів. Навколо цього збудовані усі подібні інституції у посттоталітарних країнах: у Німеччині, Польщі, Чехії, Словаччині, Литві...

Оприлюднення цих архівів та консолідація у Архіві національної пам'яті є ключовою вимогою Закону про доступ до архівів комуністичного тоталітарного режиму в Україні.

Творення цього архіву під егідою УІНП є прямою вимогою закону. У бюджеті виділене під це фінансування. Уряд (не цей, а папєрєднікі) виділив приміщення. Тобто процес рухався повільно але впевнено.

Так от в пріорітетах нової влади творення Архіву національної пам'яті не значиться", - написав Олександр Зінченко.


Також повідомляємо, що на засіданні вищезгаданого Комітету Верховної Ради Антон Дробович, відзначив:

"Інститут національної пам'яті, власне, продовжить пошук героїчних особистостей, але з акцентом на таких особистостях, які будуть об'єднувати українське суспільство, які допоможуть нам нарешті прийти до згоди з таким особистостям", - передають Українські Новини.

Дробович привів у приклад художника Казимира Малевича і футболіста і тренера Валерія Лобановського.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.