На дні Шацького озера знайшли гербову печатку шляхтича. ФОТО

Гербову печатку XIX століття знайшли на дні одного з Шацьких озер та передали до Любомльського краєзнавчого музею.

Про це повідомляє dyvys.info.

 
Фото: volyn.com.ua

"Це типова приватна печатка шляхтича першої половини ХІХ століття. Визначити, кому належить, можна лише випадково – на ній немає герба, а лише ініціали. Можливо, вона належала комусь із місцевих землевласників.

На бронзовій підовальній (близькій за формою до овалу) печатці діаметром близько 20 мм зображено латинську літеру "R" та корону. Зі зворотного боку є вушко з отвором", – розповів доктор історичних наук Андрій Гречило, до якого музейні працівники звернулися за консультацією.

Хто став меценатом?

"Печатку було випадково знайдено на дні одного із Шацьких озер. На жаль, наші музеї не настільки багаті, щоб мати вільні кошти для скуповування предметів, що можуть бути гідно представлені на стендах.

Тож редакція "Газети Волинь" вирішала допомогти, аби цікавий та добре збережений експонат не осів у приватній колекції, не "поплив" за кордон, а став окрасою експозиції.

Відтак започатковуємо акцію "Стань другом музею". Ми профінансували купівлю печатки, і нині вона перебуває у фондах Любомльського краєзнавчого музею" - йдеться у повідомленні volyn.com.ua.

 
Фото: volyn.com.ua

Директор Любомльського краєзнавчого музею Юрій Фініковський вважає, що така річ могла бути виготовлена в одному екземплярі, а це ще більше ускладнює її атрибутацію.

"Все одно ми раді, що цей артефакт прикрасив колекцію Любомльського краєзнавчого музею", – розповідає краєзнавець.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.