У Києві з’явилися вулиця Олекси Тихого і проспект Любомира Гузара

Київська міська ухвалила рішення, відповідно до яких у столиці з’явилися вулиці Олекси Тихого і проспект Любомира Гузара. На честь видатних українців перейменовано, відповідно, вулицю Виборзьку і проспект Комарова в Солом’янському районі.

Про це пише "Новинарня" з посиланням на члена столичної комісії з найменувань Павла Островського. 

 

"Щойно Київрада підтримала перейменування вулиці Виборзької на честь правозахисника та дисидента Олекси Тихого (75 голосів "за"), а також проспекту Космонавта Комарова на честь кардинала Любомира Гузара (74 "за")!" – написав Островський у соцмережі.

Він також відзначив символічність того, що вшанування Олекси Тихого відбулося майже через 30 років після перепоховання у Києві національних героїв України Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина.

Олексій Тихий (27 січня 1927 — 5 травня 1984) — визначний український дисидент, уродженець Донеччини, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи.
Виступав на захист української мови. Помер в ув'язненні в Пермському краї.

Кардинал Любомир Гузар (26 лютого 1933 — 31 травня 2017) — визначний український релігійний діяч, патріарх-предстоятель Української греко-католицької церкви у 2001—2011 рр., верховний архієпископ Львівський (з 2001) і Києво-Галицький (з 2005).
2005 року повернув резиденцію голів Греко-католицької церкви до Києва після 450-річної перерви. Ініціював побудову Патріаршого собору Воскресіння Христового на київському Лівобережжі. У 2011 вийшов у відставку. Був одним із моральних авторитетів українців у 1990—2010-х роках, членом ініціативної групи "Першого грудня".

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.