У Києві прибрали банери, які приховували пам’ятник Щорсу

Невідомі в ніч на 4 жовтня демонтували банери, якими було завішено пам’ятник Миколі Щорсу на перетині вулиці Симона Петлюри та бульвару Тараса Шевченка в Києві

Про це пише "Хмарочос" із посиланням на допис свідка події Світлани Мухаровської у Facebook.

За словами Мухаровської, ті, хто вночі знімав банер, не мали світловідбивних жилетів, за якими можна було б визначити працівників тієї чи іншої комунальної служби.

 
Mukharovska Mukharovska, facebook

Кінну статую Щорса оточили синьо-жовтим банером у 2016 році. У квітні 2019 року його замінили великими плакатами благодійного фонду "Повернись живим".

У 2016 році експертна рада Департаменту архітектури КМДА рекомендувала залишити пам'ятник, оскільки він не підпадає під декомунізаційні закони як пам'ятка монументального мистецтва національного значення. Мистецтвознавці також виступали проти його знесення.

Утім, 2017 року Київрада ухвалила рішення про перенесення пам'ятника. Тоді ж вандали відпиляли ногу коня, на якому сидить Щорс.

 
MUKHAROVSKA MUKHAROVSKA, FACEBOOK

Нагадаємо, Микола Щорс (1895—1919) — комдив Червоної армії, герой Громадянської війни, канонізований радянською владою. Брав активну участь у збройній боротьбі проти Української Народної Республіки, комендант окупованого Києва (лютий 1919). Народився на Чернігівщині в м. Сновськ, яке з радянських часів і до 2016 року називалося "Щорс".

 
MUKHAROVSKA MUKHAROVSKA, FACEBOOK

Пам'ятник Щорсу в Києві на бульварі Шевченка спорудили в 1954 році за проектом Михайла Лисенка, Миколи Суходолова й Василя Бородая. Скульптори — Олександр Власов і Олексій Заваров. За легендарною версією, позував для створення монумента сам Леонід Кравчук.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.