Спецпроект

АНОНС: Виставка «Збережена пам’ять Бабиного Яру»

Масові розстріли мирного єврейського населення Києва розпочалися у Бабиному Яру 29 вересня 1941 р. В донесенні про події від 2 жовтня повідомлено про розстріл 29 і 30 вересня 33 771 євреїв, а 12 жовтня «перевищило 51 тисячу». Вбивства безперервно тривали до середини листопада. Надалі винищення євреїв, які вижили та переховувалися, відбувалося цілеспрямовано та безжально.

Із 28 вересня в Національному музеї історії України діятиме виставка "Збережена пам'ять Бабиного Яру".

 

За останні десятиліття кропітка праця істориків, архівістів, літераторів, музейників і кожного небайдужого дозволила зібрати, узагальнити та критично осмислити свідчення та факти, пов'язані з убивствами невинних і неймовірними стражданнями тих, хто вижив.

І хоча нині знайдено та досліджено тисячі документів, у яких лунає Бабин Яр, ніхто не може стверджувати, що опубліковано останній документ, запис або зображення.

Кожне збережене слово має бути прочитане, а образ – побачений сучасниками, сприйнятий ними через власний світогляд і почуття заради усвідомлення, вшанування та запобігання повторення трагедії.

Після перших розстрілів Бабин Яр перетворили в одну з найбільших у світі спільних могил для "ворогів Рейху". Жертвами, за різними підрахунками, стали від 70 тис. до 150 тис. осіб. Більшість дослідників схиляється до кількості понад 100 тис.

Виставка присвячена першим масовим розстрілам київських євреїв, містить колекцію візуальних матеріалів, оригінальних предметів та документів.

Вперше майже цілісно показана колекція фондозбірні музею відбитків із негативів із довоєнних фотографій киян та деяких мешканців Київщини, яких розстріляли у вересні 1941 р.

Колекцію передав до музею публіцист та громадський діяч Олександр Олександрович Шлаєн, який народився в 1932 р. та помер 2004-го. Збірка складається із релігійних книжок, що належали жертвам розстрілів, художніх портретів деяких загиблих, оригінальних світлин 1930-х рр., пам'ятних медалей до роковин трагедії та частини листування з рідними жертв.

Виставка має три змістовні акценти: "Шлях без надії" – акварелі київського художника Юрія Павловича, який пережив окупацію міста, "Молитва, що не змовкла" – молитовники невідомих жертв розстрілів на івриті та "Кияни" – фотоколажі з довоєнних фотографій київських євреїв, розстріляних у Бабиному Яру.

Куратор виставки – Тамара Куцаєва, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історії України ХХ ст.

Час: 28 вересня, субота, 10.00

Місце: Національний музей історії України, вул. Володимирська, 2, м. Київ

Контакт : 096 281 82 85 (Валентина).

Вхід на виставку за ціною квитка до музею. Виставка триватиме до 5 жовтня

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.