Спецпроект

АНОНС: Виставка «Збережена пам’ять Бабиного Яру»

Масові розстріли мирного єврейського населення Києва розпочалися у Бабиному Яру 29 вересня 1941 р. В донесенні про події від 2 жовтня повідомлено про розстріл 29 і 30 вересня 33 771 євреїв, а 12 жовтня «перевищило 51 тисячу». Вбивства безперервно тривали до середини листопада. Надалі винищення євреїв, які вижили та переховувалися, відбувалося цілеспрямовано та безжально.

Із 28 вересня в Національному музеї історії України діятиме виставка "Збережена пам'ять Бабиного Яру".

 

За останні десятиліття кропітка праця істориків, архівістів, літераторів, музейників і кожного небайдужого дозволила зібрати, узагальнити та критично осмислити свідчення та факти, пов'язані з убивствами невинних і неймовірними стражданнями тих, хто вижив.

І хоча нині знайдено та досліджено тисячі документів, у яких лунає Бабин Яр, ніхто не може стверджувати, що опубліковано останній документ, запис або зображення.

Кожне збережене слово має бути прочитане, а образ – побачений сучасниками, сприйнятий ними через власний світогляд і почуття заради усвідомлення, вшанування та запобігання повторення трагедії.

Після перших розстрілів Бабин Яр перетворили в одну з найбільших у світі спільних могил для "ворогів Рейху". Жертвами, за різними підрахунками, стали від 70 тис. до 150 тис. осіб. Більшість дослідників схиляється до кількості понад 100 тис.

Виставка присвячена першим масовим розстрілам київських євреїв, містить колекцію візуальних матеріалів, оригінальних предметів та документів.

Вперше майже цілісно показана колекція фондозбірні музею відбитків із негативів із довоєнних фотографій киян та деяких мешканців Київщини, яких розстріляли у вересні 1941 р.

Колекцію передав до музею публіцист та громадський діяч Олександр Олександрович Шлаєн, який народився в 1932 р. та помер 2004-го. Збірка складається із релігійних книжок, що належали жертвам розстрілів, художніх портретів деяких загиблих, оригінальних світлин 1930-х рр., пам'ятних медалей до роковин трагедії та частини листування з рідними жертв.

Виставка має три змістовні акценти: "Шлях без надії" – акварелі київського художника Юрія Павловича, який пережив окупацію міста, "Молитва, що не змовкла" – молитовники невідомих жертв розстрілів на івриті та "Кияни" – фотоколажі з довоєнних фотографій київських євреїв, розстріляних у Бабиному Яру.

Куратор виставки – Тамара Куцаєва, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історії України ХХ ст.

Час: 28 вересня, субота, 10.00

Місце: Національний музей історії України, вул. Володимирська, 2, м. Київ

Контакт : 096 281 82 85 (Валентина).

Вхід на виставку за ціною квитка до музею. Виставка триватиме до 5 жовтня

"Ніколи не казав": "Вперед, хлопці!", завжди: "За мною!"". Пам'яті Сергія Короля

Крайній бій командир "Махно" провів 24 лютого 2023 року. Впродовж ночі ворог вів постійний артилерійський обстріл, а близько 7 години ранку розпочав піхотний штурм з трьох сторін. Командуючи підрозділом та беручи безпосередню участь у стрілецькому бою, Сергій Король не допустив захоплення позицій переважаючими силами противника. Під час бою, який тривав майже шість годин, командир "Махно" загинув.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.