Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» отримав нового директора

Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» отримав нового генерального директора – Максима Рабіновича. Цю посаду з 2019 року займав Макс Яковер, який перейшов тепер до наглядової ради

Про це повідомляє Хмарочос.

 

Фото: oilpoint

За директорства Яковера на території центру створили синагогу за проєктом швейцарської студії Manuel Herz Architects, кристалічну стіну плачу від художниці-концептуалістки Марини Абрамович, інсталяцію "Дзеркальне поле" та закінчують будівництво першого музейного простору – Кургану.

Новий директор планує продовжити реалізацію планів на 2022 рік, затверджених Наглядовою радою Меморіального центру в грудні минулого року.

Раніше Максим Рабінович обіймав пост директора ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України". Він також був на посаді заступника генерального директора АТ "Укрпошта" з розвитку бізнесу, працював на керівних позиціях у "Новій пошті", "ДТЕК Енерго", "Київенерго", "Ніко Менеджмент".

Здобув освіту в Національному технічному університеті України "Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського" за фахом маркетолога.







Теми

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.