Папа розсекретив архіви Ватикану часів Другої світової війни та повоєнного періоду

Папа Франциск оголосив відкриття архівів понтифікату Пія ХІІ: Церква не боїться історії!

Приймаючи настоятелів та працівників Ватиканського Секретного Архіву, Папа Франциск оголосив про те, що вже через рік дослідники отримають доступ до архівів, які стосуються понтифікату Папи Пія ХІІ, повідомляє VaticanNews.

 Фото: VaticanNews

"Церква не боїться історії, більше того, любить її", – наголосив Папа Франциск, приймаючи в понеділок, 4 березня 2019 р., очільників та працівників Ватиканського Секретного Архіву й викладачів Ватиканської Школи Палеографії, Дипломатики та Архівістики.

В контексті 80-річчя обрання Папи Пія ХІІ, що припадало 2 березня, Святіший Отець оголосив про те, що вирішив від 2 березня 2020 року надати доступ до архівів, які стосуються періоду цього понтифікату.

Папа Франциск, насамперед, вказав на те, що його попередникові Пієві ХІІ випало провадити "Петрів Човен" в "один з найсумніших та найтемніших періодів" минулого століття, позначений Другою світовою війною та післявоєнною відбудовою та відновленням європейських країн.

Постать цього Папи, за його словами, "досліджували та вивчали під різними аспектами" і навіть критикували "не без деякого упередження та перебільшення".

"Сьогодні її належним чином переоцінюють, виставляючи в справедливому світлі з огляду на його багатогранні якості: насамперед, душпастирські, але також богословські, аскетичні та дипломатичні", – мовив він, вказавши на те, що працівники Ватиканського Секретного Архіву, а також Історичних Архівів Святого Престолу й Держави-Міста Ватикану від 2006 року з доручення Папи Бенедикта XVI займаються інвентаризацією документів періоду цього понтифікату, склавши їм подяку за "терпеливу й ретельну працю".

"Ця ваша та ваших колег наполеглива й непроста праця дозволяє мені сьогодні, спогадуючи цю значущу річницю, оголосити про моє рішення відкрити для дослідників архівну документацію, що стосується понтифікату Пія ХІІ, аж до дня його смерті в Кастель Ґандольфо 9 жовтня 1958 року", – сказав Папа Франциск, зазначивши, що датою цього відкриття він обрав 2 березня 2020 року.

За словами Святішого Отця, заслухавши думку своїх співробітників, він прийняв це рішення з душевним миром, в переконанні, що "серйозні та об’єктивні історичні дослідження" зуміють у справедливому світлі та з відповідною критикою оцінити "як славні періоди цього Папи, та, без сумніву, також і періоди великих труднощів, виснажливих рішень, людської та християнської розсудливості, яка декому здається ухильністю, натомість, це були по-людськи вистраждані спроби серед найгустішої пітьми й жорстокості зберегти полум’я гуманітарних ініціатив, прихованої, але активної дипломатії, надії на можливість ефективної відкритості сердець".

Дякуючи архівістам за їхню працю, "виконувану в тиші й далеко від сенсацій", Папа підкреслив, що вона є дбанням про пам’ять, яку можна прирівняти до вирощування дерева, "гілки якого спрямовані до неба, а коріння міцно заглиблене в землі".

Читайте також:

Історія допомагає нам прямувати сьогоднішнім днем у майбутнє – Папа Франциск

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.