УПЦ МП повернула Плащаницю ХІХ століття Національному музею

Унікальну реліквію – Плащаницю ХІХ століття повернуто зі Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (чоловічого монастиря УПЦ) до Національного Музею народної архітектури та побуту України.

Про це повідомляє прес-служба Міністерства культури, передає Укрінформ.

 Фото: Укрінформ

"Через 28 років до основного місця зберігання та обліку – фондів Національного Музею народної архітектури та побуту України зі Свято–Успенської Києво–Печерської Лаври (чоловічого монастиря УПЦ) повернуто унікальний музейний предмет державної частини Музейного фонду України – Плащаницю ХІХ століття", - ідеться в повідомленні.

Як зазначається, цей музейний предмет у квітні 1991 року було передано на тимчасове зберігання до Свято–Успенської Києво–Печерської Лаври.

Вже 30 травня 1991 року реліквія мала бути повернута до Музейного фонду. Однак, за згодою тодішніх керівників Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, термін перебування Плащаниці в Лаврі неодноразово продовжувався.

 Фото: Укрінформ

У 2009 році Архієпископ Вишгородський, намісник Свято–Успенської Києво–Печерської Лаври Павло листом поінформував Музей про відсутність Плащаниці.

Подальші перемовини Музею зі Свято–Успенською Києво–Печерською Лаврою стосовно повернення музейного предмета були безрезультатними.

І лише на початку 2019 року за результатами проведеної Мінкультури роботи церква повернула реліквію до фондів Національного Музею народної архітектури та побуту України.

 Фото: Укрінформ

Довідково. Плащаниця походить із села Дорогинка Фастівського району Київської області. Виготовлена з оксамитової тканини темно-коричневого кольору, технікою гаптування сухозліткою сріблястого кольору. На Плащаниці зображено тіло Христове, німб над головою Христа, зірки та серафими по чотирьох кутах.

Читайте також:

США повернуть Україні картину, яка була викрадена у часи Другої світової війни

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.