У Мінкульті впевнені, що Росія затягує справу про "скіфське золото" і готується до касації

Підконтрольні Росії кримські музеї затягують розгляд справи про "скіфське золото" і вже готуються до наступного етапу в разі програшу в Апеляційному суді Амстердама.

Про це повідомила перший заступник міністра культури України Світлана Фоменко, передає ZIK із посиланням на "Радіо Крим.Реалії".

"Ми підозрюємо, що кримські російські музеї не зупиняться, до останнього тягтимуть час. Така позиція Росії: зайняти якомога більше часу. Тобто, всі свої відомості вони дають в останній день, коли це можливо, всі засідання затягуються з надією на те, що, "можливо, щось зміниться в світі, можливо, хтось визнає Крим", – повідомила Фоменко.

Урядовець уточнила, що судове засідання відбудеться 11 березня 2019 року. На її думку, у травні-червні сторони отримають результат апеляції, яка стосується тієї частини, з якою не згодна російська сторона.

"Наша позиція ґрунтується на конвенції ЮНЕСКО 1970 року, вона в силі, тому ми і не відмовлялися від такого рішення, не подавали на апеляцію, це саме собою зрозуміло... Ми не сумніваємося, що це рішення буде на нашу користь, оскільки у нас є інформація про те, що російські представники кримського музею вже найняли юридичних радників, які працюють в касаційних судах, тобто, якщо програють в суді апеляційної інстанції, вони вже готуються до наступного – останнього рівня", – зазначила Фоменко.

Раніше голова комісії з культури і міжнаціональних відносин російської Громадської палати Криму, генеральний директор Центрального музею Тавриди Андрій Мальгін повідомив, що розгляд апеляції в суді Амстердама у справі про "скіфське золото" з кримських музеїв відбудеться в березні 2019 року.

Нагадаємо, виставку "Крим – золото та таємниці Чорного моря" (нід. "De Krim — Goud en geheimen van de Zwarte Zee") в Археологічному музеї Алларда Пірсона (Нідерланди) було сформовано з колекцій п'яти музеїв, один з яких розташовується в Києві, а чотири — в Криму.

Її екпонували в лютому—серпні 2014 року.

Оскільки Нідерланди не визнали російську анексію Криму, яка відбулася вже після відкриття виставки, виникло питання про те, кому повертати колекцію.

Випадок зі "скіфським золотом" ускладнюється тим, що в міжнародному праві немає рекомендацій для подібних сценаріїв.

Українська сторона відправила свою делегацію від Міністерства культури для політичної підтримки судового процесу в Нідерландах. 

У грудні 2016 року Амстердамський окружний суд постановив передати експонати виставки Україні. Однак суд мусить розглянути ще апеляцію на це рішення.

У вересні 2018 року Мінінформолітики спростовувало фальшиву новину, буцімто, "українські шахраї" викрали колекцію "скіфського золота".

Дивіться також:

Скіфське золото в Амстердамі. Як Україна бореться за повернення скарбів

Суд щодо "скіфського золота". Шанси сторін на тлі міжнародного права

Все за темою "Скіфи"

 

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.