АНОНС: Лекція "Військова стратегія Візантійської Імперії" в Києві

У суботу, 8-го грудня, в київському лекторії літературного клубу "Пломінь" відбудеться лекція правознавця, аспіранта кафедри міжнародного і європейського права НаУКМА, Кирила Латишева, присвячена воєнній стратегії Візантійської імперії.

Коли пав Рим і Західний світ увійшов в епоху "темних віків", на статус спадкоємиці Римської Імперії претендувала Візантія. Константинополь був одним із найбільш розвинених міст тієї епохи.

Але без вміння воювати держава Ромеїв не змогла б проіснувати так довго. У війнах з найрізноманітнішими сильними і небезпечними супротивниками, в умовах обмежених ресурсів виковувалось мистецтво воєнної стратегії. Протягом століть воно вдосконалювалось і змінювалось в залежності від воєнно-політичних обставин.

 

Загроза навали орд Аттіли змушувала візантійців освоювати способи ведення війни варварами. Реформи Юстиніана, а також воєнний геній його головного полководця Велізарія примножували міць і славу Імперії.

Вершиною воєнної думки візантійців вважається праця імператора Маврікія (539–602 рр. н.е.) "Стратегікон". У ній автор проаналізував воєнний досвід Античності, а також сформулював загальні принципи воєнного будівництва, якими впродовж наступних століть послуговувалися правителі Візантії.

Але не тільки мистецтво воювати дозволило Візантійській імперії вистояти впродовж цілого тисячоліття. Правителі Константинополя навчилися мистецтву великої стратегії – вмінню не просто вигравати війни, але досягати найбільш вигідного для себе миру всіма можливим засобами.

У Новий час для західних суспільств Візантія залишалась предметом зацікавленості вузького кола вчених-візантієзнавців. Однак дослідження воєнної історії цього періоду породили різні підходи до оцінки воєнної стратегії держави Ромеїв: розуміння відмінностей між цими підходами важливе для розбудови воєнної політики держави в будь-який момент історії.

На лекції обговорять наступні питання:
• як відбувалося становлення воєнної могутності Східної Римської імперії;
• як змінювались погляди імператорів на воєнну справу;
• які основні принципи заклав Маврікій у "Стратегікон";
• що являла собою велика стратегія Візантійської імперії, і як її оцінюють;
• в чому суть явища "візантизму". 

Субота, 8 грудня, 19.00

Місце: літературний клуб "Пломінь" у Козацькому домі (Київ, провулок Шевченка 5, ст. м. Майдан Незалежності).

Організатор: літературний клуб "Пломінь".

Вхід вільний.

Нестор-літописець Голодомору

"Дуплинат Герасим зарезал своего собаку и съел". "Пасха, раньше было веселились люди качели гармони игры все возможные а сегодня везде уныние и голод". "17/IV-33 На сегодняшний день хоронить 11 душ умерших из голода". "12/V умерла Черная Параска актевистка кандидат партии, как людей продавали за невыполнение хлебо-заготовки, так она вечером на радощах в школе танцювала, а теперь издохла из голоду как собака".

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.