Історичний музей у Дніпрі отримав нового директора зі скандалом

Директором історичного музею імені Дмитра Яворницького у Дніпрі обрали власницю ресторану "Гуляй-Поле" Юлію Пісчанську.

Про це повідомляє "Новинарня" з посиланням на "Дніпроград".

"Керуючись нормами Закону України "Про культуру" конкурсною комісією було прийнято рішення визнати переможцем конкурсного добору на посаду директора комунального закладу культури "Дніпропетровський національний історичний музей імені Д.І. Яворницького" Дніпропетровської обласної ради" Пісчанську Юлію Вікторівну", — йдеться в оголошені.

 Юлія Пісчанська. Фото: litsa.com.ua

Відомо, що Юлія Пісчанська надала документи, в яких були зазначені неправдиві дані.

Зокрема, в автобіографії Пісчанська вказала, що з 2011 року і по теперішній час працює продюсером в ТОВ "Горизонт-Фільм". Водночас, за даними відкритих реєстрів, ТОВ "Горизонт-Фільм" було зареєстроване в Ялті лише у 2012 році.

 Фото: dniprograd.org

Окрім цього, під час голосування комісія закрила вказала на двері присутнім представникам ЗМІ та громадськості.

  Фото: dniprograd.org

Водночас заступник голови облради Валерій Безус зауважив, що конкурс на посаду директора Історичного музею викриває масштабну проблему, яка часто є коренем багатьох інших проблемЗокрема, він пише, що в Україні не треба бути професіоналом — треба бути лише "успішним".

"Що таке "успішність" в Україні сьогодні? Це — типовий совок періоду занепаду — гроші та зв’язки. Й назвіть гроші — це теж по совковому вторинно. Треба бути "своїм" для тих хто при владі. А коли в тебе вже є гроші та зв’язки — це не така вже велика проблема за будь якої влади", — зауважує Безус.

Наразі голова облради Гліб Пригунов видав розпорядження, в якому йдеться про звільнення нинішньої директорки музею, досвідченої Надії Капустіної та призначення на посаду Юлії Пісчанської як виконувача обов'язків. Це розпорядження має затвердити депутатський корпус під час сесії обласної ради й укласти з новою директоркою контракт.

Рішення про затвердження Пісчанської обурило багатьох представників громадськості. Зокрема, емоційну заяву опублікувала на своєму сайті  редакція журналу "Музеї України":

"Є підозра, що з приходом "нового менеджменту" в Національний музей, що зберігає безцінні скарби козацької доби та символічні експонати української нації, будуть розграбовані, підмінені чи пошкоджені унікальні музейні фонди. А це вже нахабний виклик Національній безпеці України, країни, що веде виснажливу війну на Сході, має окупований Крим.

Тому журналісти, спільно з кількома Народними депутатами України, готують звернення до РНБО і керівників СБУ. Зрозуміло, сподіваємося на увагу фіскальних органів до "неймовірних економічних" сімейних досягнень родини "нового дирехтора"…Звернення Президенту України і депутатам Дніпропетровської обласної Ради вже направлено".

Нагадаємо, 21 листопада Національний музей Революції гідності відкрив Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану в Будинку профспілок.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.