1 листопада 1918

Солідарність заради майбутнього. ЗВЕРНЕННЯ

До 100-ліття польсько-української війни 1918 року поляки та українці разом – в імʼя солідарності задля майбутнього!

1 листопада 2018 року минає 100 років від початку польсько-української війни. Війни, яку вели спершу за Львів, а потім за Галичину – йдеться у зверненні опублікованому на сторінці видання "Збруч".

 

Ми — члени польських та українських громадянських середовищ, які вже роками задіяні у побудові добросусідства і мудрого діалогу, — закликаємо, щоб памʼять про конфлікт 100-літньої давнини став уроком, з якого ми зможемо зробити належні висновки, особливо стоячи перед новопосталими загрозами і сутичками довкола "історичних памʼятей" обох наших народів.

Ця річниця дуже важлива для українців і поляків.

Перед лицем нинішніх загроз, спричинених політикою Росії, її спробою змінити правовий порядок у Європі шляхом анексії Криму та східних теренів України; перед лицем кризи в Європейському Союзі, яка загрожує стабільності нашого континенту, а також зміни політики Польщі щодо України, внаслідок чого випрацювані впродовж останніх 30 років засади співпраці й діалогу між обидвома державами сьогодні поставлені під сумнів, а то й просто знищуються, — ми закликаємо до глибшої рефлексії над станом польсько-українських стосунків.

Боротьба, яка розпочалася 100 років тому, закінчилася поразкою України. Була вона польською перемогою, за яку Польща заплатила ціну вищу, ніж за не одну поразку.

Тоді перемогла концепція, що на політичній мапі світу нема місця для незалежної Української держави.

На її згарищі виросла радянська імперія, яка невдовзі знищила мільйони поляків та українців. Наші предки, діючи разом, могли б запобігти цьому, але не зуміли порозумітися.

Цю боротьбу Яцек Куронь назвав братовбивчою, бо гинули в ній не лише брати, а й сама ідея братерства наших народів. A сьогодні мусимо спільно задуматися над тим, чи не схильні ми повторити давні помилки.

1 листопада о тій самій годині — o 17.00 у Польщі i о 18.00 в Україні — зустріньмося біля могил тих, які тоді боролися одне з одним. Там, де немає таких поховань, зустріньмося у місцях, які нагадують про польську присутність в історії Україні та українську присутність в історії Польщі, а передусім – у місцях, які нагадують нам про польську-українську співпрацю та про осіб, завдяки яким така співпраця була.

Разом запалімо свічки, помолімося спільно за полеглих, віддаймо їм шану; знайдімо час, щоб разом помовчати, і збережімо в наших серцях памʼять про ті події та їхніх учасників.

Памʼять не про те, що вони воювали одне з одним, а про те, що кожен із наших народів – відповідно до своєї точки зору – боровся тоді за справедливе діло, за свободу своєї батьківщини, за незалежність народу. І нехай та памʼять нас зближує, а не розділяє – в імʼя часу і майбутнього Європи задля наступних поколінь українців і поляків.

Зустріч 1 листопада – це також добра нагода, щоб згадати про 100-ту річницю Варшавської битви, що надходить. Тоді воїни Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського, стоячи плече до плеча, боролися за незалежність своїх держав: Польщі та України.

І разом обороняли Варшаву та Європу перед більшовицькою навалою. У тій боротьбі солдати й офіцери армії Української Народної Республіки (часто учасники польсько-української війни 1918–1919 рр.) до кінця виконали свої зобов’язання щодо Речі Посполитої. Вони вірно стояли поряд зі своїми союзниками, не жаліючи своєї крові у боротьбі за вільну Польщу.

Солідарно, разом, 1 листопада, о тій самій годині (о 17:00 у Польщі й о 18:00 в Україні), запалімо "свічки памʼяті" у багатьох містах України та Польщі.

У Варшаві: на Православному цвинтарі на Волі й на Військовому цвинтарі на Повонзках;

У Перемишлі: на Комунальному цвинтарі (на могилах Перемиських Орлят) і на Військовому цвинтарі Української Народної Республіки;

У Любліні: на Православному й Римо-Католицькому цвинтарі; у Кракові: на Цвинтарі на Раковіцах;

У Ґданську: (символічно) біля памʼятника св. Володимира.

У Києві: вул. Костельна (біля костелу). 

У Кривому Розі -  вулиці Мартіна Шимановського в старому районі Гданцівки, де була перша Каплиця Святої Брігітти

У Львові - Личаківський цвинтар, поховання воїнів УГА, цвинтар Орлят, воїнів АТО 

У Славському - на г. Маківка (акція відбудеться раніше, між 12-13:00)

У Миколаєві - школа  Ольжича (вулиця Айвазовського)

У Рівному - біля памятника Петлюри. 

У Харкові - вул. Танкопія 12 Б (на даху Академії Лідерів).  

У Чернівцях - Польський народний дім (вулиця Кобилянської, 40).

Від імені організаторів зустрічей 1 листопада у Польщі та Україні:

Ярослав Грицак

Данута Куронь

Мирослав Маринович

Єжи Рейт

Пйотр Тима

Іза Хруслінська

25.10.2018

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.