Інститут історії НАНУ переобрав директора

11 жовтня наукові співробітники Інституту історії України Національної академії наук України обрали директором Валерія Смолія.

Про це повідомляє офіційний сайт Інституту історії.

У голосуванні взяло участь 127 наукових працівників зі 142. За чинного директора Валерія Смолія проголосувало 116 осіб (91,3%), 9 віддали голоси проти нього, а недійсними виявилося 2 бюлетені.

 Валерій Смолій. Фото: logos-ukraine.com.ua

ДОВІДКА:

Валерій Смолій (1950 р.н.) — директор Інституту історії України від 1993 року. Доктор історичних наук, професор, член-кореспондент (з 1992), академік (з 1995) НАН України. Заслужений діяч науки і техніки України (1998).

1970 року закінчив історичний факультет Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту. В Інституті історії АН УРСР (нині Інститут історії України НАН України) — з 1972 року. У 1997—1999 роках — Віце-прем'єр-міністр України.

Кавалер ордену князя Ярослава Мудрого ІІ, ІІІ, IV, V ступенів, ордену "За заслуги" І і ІІ ступенів, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки 2001 року (за цикл праць "Україна крізь віки" у складі колективу авторів).

Автор книг: "Як і коли почала формуватися українська нація" (1991); "Богдан Хмельницький: соціально-політичний портрет" (1993, 1995); "Українська національна революція середини XVII століття: проблеми, пошуки, рішення" (1999); "Богдан Хмельницький: Біографічний нарис" (2002); "Петро Дорошенко. Політичній портрет" (2011) та ін. 

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.