Медсестри та офіцери з простреленими скронями – розкопали братську могилу. ФОТО

Біля села Іванівка Барвінківського району на Харківщині знайшли масове поховання часів Другої світової. У ньому виявили тіло жінки – медсестри. На ній були жіночі чобітки в гумових калошах, на шиї – намисто.

Про це повідомляє Gazeta.ua.

 Фото: unm.org.uа

"Військових ховали у вирвах від снарядів або ж в окопах і траншеях", - розповів керівник експедиції, представник Всеукраїнської громадської організації "Союз "Народна пам'ять" Євген Куковєров.

Експедиція "Барвінківський котел – 1942" тривала з 15 по 21 вересня. Поруч із людськими кістками на полі знайшли пістолет ТТ 1933 року, особисті речі та документи, близько сотні гранат, мін і снарядів.

 Фото: unm.org.uа

"Місцеві кажуть, що ховали під наглядом німецьких солдатів. Вони перешкоджали мародерству. До загиблих навіть ворог ставився з повагою. І якщо німці помічали мародера, могли розстріляти його на місці", - розповів археолог.

"Цьогоріч ми натрапили на лінію німецької оборони, яку атакували червоноармійці, – продовжує Євген Куковєров. – Про те, що атака була, свідчать знайдені 3 гвинтівки з прикріпленими штиками".

У котлі полягло чимало кавалеристів та офіцерів. Це видно було по амуніції, формі, пасках, кобурах для пістолетів, компасах. Археологам попадалося багато останків коней із фрагментами солдатської амуніції та спорядження.

 Фото: unm.org.uа

"Такої концентрації в одному місці загиблих офіцерського складу я ще не бачив, – ділиться пошуковець. – Ці люди боролися до кінця. Ми знайшли тіло, за яким було видно, що людина застрелилася. Адже у скроні був чіткий отвір від пострілу. Очевидно, люди не хотіли здаватися у полон і таким чином заподіювали собі смерть".

Також пошуковці знайшли захоронення медиків. Поблизу тіл лежали ампули, скляні ємності з таблетками. Усі знайдені артефакти передають до державних музеїв. Частину – до Барвінківського історичного музею та до шкільного музею в Іванківцях.

 Фото: unm.org.uа

Пошуковці ексгумували тіла 49 осіб. Із них 4 мали при собі особові розпізнавальні знаки – ебонітові капсули, у яких були бланки з даними військового. Капсули ще не відкриті, цим займатимуться експерти.

Пошукові експедиції такого роду на території Барвінківського району проходять не перший рік. 2015-го тут перепоховали 43 невідомих осіб, минулоріч – 121.

Кістки 4 солдатів перепоховали на сільському цвинтарі у селі Бутівка Сосницького району на Чернігівщині.

"Згідно одних законів, рештки солдатів має право ховати тільки комунальне підприємство. У нас його не було. Прокуратура показала ще один закон, за яким сільська рада може це зробити. Ми перепоховали воїнів на сільському кладовищі", - каже сільський голова Бутівки.

 Фото: unm.org.uа

Нагадуємо, що минулого тижня на Львівщині перепоховали 103-х мадярських вояків Другої світової.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.