Діти командирів УПА-Південь передали їх бойові нагороди до НМІУ. ФОТО

Нагороди двох командирів УПА-Південь Василя Кука й Василя Процюка урочисто передали в Національний музей історії України 17 серпня.

Золотий хрест бойової заслуги — найвища бойова нагорода Української повстанської армії. Василь Процюк-"Кропива" був одним із трьох повстанців, які були нагороджені нею двічі (1945 і 1952). Це нагородження, як і більшість такого рангу, були посмертними.

Ескіз ордена розробив відомий графік українського підпілля Ніл Хасевич.

 Соліст гурту "Тінь Сонця" Сергій Василюк (2-й зліва), онучка Василя Проюцка Ірина Жираде (1-ша зліва), правнук Василя Проюцка (3-й зліва), син Микола Процюк (4-й зліва), генеральний директор НМІУ Тетяна Сосновська (3-тя справа), син Головного командира УПА (1950-54) Василя Кука Юрій (2-й справа)

В УПА "Кропива" стояв біля витоків перших загонів, з початку 1944 року очолював штаб генеральної військової округи УПА-Південь. Загинув у бою з Внутрішнімі військами НКВД 13 черня 1944 році — застрелився в оточенні.

Самою ж УПА-Південь командував Василь Кук-"Леміш", досвідчений підпільник, колишній крайовий провідник ОУН на Півенно-східних українських землях (1942—1943) і майбутній Головний командир УПА (1950—1954). Кука схопили агенти КГБ в 1954 році.

  Син начальника штабу УПА-Південь Василя Проюцка Микола передає генеральному директорові НМІУ Тетяні Сосновській Холотий хрест бойової заслуга свого батька

Нагороди своїх батьків до музею передали їхні сини. Микола Процюк зі своєю донькою Іриною Жираде один із хрестів подарували в музейну колекцію, а інший — правнукові Василя Процюка на пам’ятку про свого героїчного прадіда.

"Про те, ким насправді був мій батько, я дізнався лише на 50-му році життя. До того я пам’ятав лише, як мати спалювала фотографії та забороняла розпитувати про нього", — згадує Микола Процюк.

 Син начальника штабу УПА-Південь Василя Проюцка Микола та його донька Ірина

Золотий хрест бойової заслуги Василя Кука передав до музею його син Юрій Кук. На додачу, під час урочистостей продемонстрували іншу автентичну річ останнього командувача УПА — рушник, який Василеві Куку вишила його мати як оберіг у 1947 році. Цей рушник, який "Леміш" завжди носив при собі, передала у фонди Національного музею історії України племінниця Кука Ольга Филимонівна 8 липня 2018 року.

 Син останнього Головного командира УПА Василя Кука Юрій передає Золотий хрест бойової заслуги свого батька до музею

На завершення патріотичних пісень заспівав лідер рок-групи "Тінь сонця" Сергій Василюк.

Як повідомлялося, архів уряду Західноукраїнської Народної Республіки в Римі відреставрували й оцифрували.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.