В Івано-Франківську знайшли імовірне поховання жертв НКВД. ФОТО

Поруч із міським озером в Івано-Франківську виявили масове поховання періоду 1940-х років

У могилі, за підрахунками науковців, лежать останки щонайменше 50 жертв, передають "Франківчани".

Поховання кілька днів тому виявили працівники "Прикарпаттяобленерго", які прокладали в землі кабель поруч із єврейським кладовищем на провулку Матросової в Івано-Франківську. За словами очевидців, робітники намагалися одразу закопати яму з останками, проте місцеві мешканці не дозволили їм цього зробити та зателефонували в поліцію.

Фото: Юрій Присяжнюк

"Ми їх зразу просили не копати, бо тут можуть бути поховання. Але голова садового товариства нам сказав, що це — приватизована територія і там нічого немає", — розповідає пані Галина, яка мешкає недалеко від виявленого поховання.

 Фото: Юрій Присяжнюк

Зараз розкопки тут проводять науковці комунального підприємтсва "Пам'ять". Із траншеї та куп ґрунту вони вже викопали близько двох мішків людських кісток та елементів одягу. Зокрема, науковці виявили фрагменти жіночого та дитячого взуття. 

 Фото: Юрій Присяжнюк

"Людські останки залягають шаром 30 сантиметрів, можливо — глибше, ми поки що не можемо сказати точно. Довжина ями складає, поки що, 5 метрів. Останки перебувають в анатомічній цілісності, але розташування тіл не має жодного порядку. Тобто, тіла опинилися в ямі без будь-якого упорядкування", — розповів журналісту "Франківчан" керівник комунального підприємства "Пам'ять" Василь Тимків.

 Фото: Юрій Присяжнюк

За словами Василя Тимківа, останки, найімовірніше, належать жертвам комуністичних репресій періоду після ІІ світової війни. Про це свідчать особливості могили, зокрема — її невелика глибина. НКВД використовував для поховання природні нерівності рельєфу — рови та заглиблення, не намагаючись викопати глибоку яму. Окрім того, за свідченням місцевих мешканців, у 40-х роках НКВД регулярно привозив до цього місця вантажівки з тілами людей.

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.