Князя Костянтина Острозького обрали покровителем спільної бригади

Спільна литовсько-польсько-українська бригада (ЛитПолУкрбриг) отримала свого патрона — князя Костянтина Острозького.

Таке рішення прийнято під час VIII сесії Міжпарламентської асамблеї Верховної Ради України, Сейму Литовської Республіки, Сейму і Сенату Республіки Польща 27-28 березня, передає "Укрінформ".

"Асамблея із задоволенням сприймає факт досягнення остаточної оперативної готовності литовсько-польсько-українською бригадою (LITPOLUKRBRIG). Висловлює задоволення з прийняття її патроном Великого литовського гетьмана князя Костянтина Острозького та підтримує ідею надання бригаді відповідного прапора", — йдеться у документі асамблеї.

Під час засідання голова підгрупи культурно-гуманітарної співпраці Асамблеї, польський сенатор Малгожата Копічко повідомила, що члени комісії з трьох країн прийняли це рішення одноголосно.

Фото: Іван Гоменюк

За її словами, урочистості щодо надання бригаді імені князя Острозького зі врученням бойового прапора з'єднання можуть відбутися в Любліні впродовж цього року.

Нагадаємо, що Костянтин Острозький  (бл. 1460—1530)  як великий гетьман Великого князівства Литовського в союзі з надвірним гетьманом Королівства Польського Янушем Сверчевським 8 вересня 1514 року здобули одну з найбільших перемог часів ВКЛ, розгромивши московські війська воєводи Івана Челядніна в битві під Оршею.

Довідка:

Литовсько-польсько-українська бригада – спільне з’єднання трьох країн, утворене в 2014 році. Бригада налічує 4,5 тис. бійців. Її штаб розташовується в м. Любліні (Польща).

Усі матеріали за темою "Велике князівство Литовське"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.