В УІНП розкажуть про декомунізацію за місяць до дедлайну

Навіщо потрібно перейменовувати вулиці? Хто визначає, які саме назви отримають наші вулиці? Чи може місцева влада “домовитися”, аби уникнути перейменування? Чи є шанс “перейменувати” на ту саму назву?

Про це та про практичний бік справи — гроші та документи — розкажуть фахівці Українського національного інституту на прес-конференції.

Адже до завершення чергового етапу виконання законів лишається рівно місяць: до 21 листопада 2015 року пропозиції щодо зміни назв населених пунктів місцеві ради мають подати до Верховної Ради України.

Відтоді, коли вступили в дію закони про декомунізацію, Український інститут національної пам’яті як ініціатор цих законів тримає руку на пульсі їх впровадження.

Співробітники уважно слідкували за реакцією суспільства у медіа, під час безпосередніх зустрічей у регіонах країни а також аналізували сотні звернень, які отримують з усієї країни.

Учасники:

Олександр Зінченко, радник Голови Українського інституту національної пам’яті

Сергій Рябенко, фахівець із правового забезпечення Українського інституту національної пам’яті

Богдан Короленко, керівник відділу аналізу регіональних особливостей Українського інституту національної пам’яті

"Найбільше запитань виникає щодо перейменувань вулиць та населених пунктів. По всій Україні поширювали "страшилки", наче треба змінити купу документів власності, перереєструвати автомобілі і навіть змінити номери на них.

Проте найголовніше суспільство не зауважило: навіщо необхідні порахунки із тоталітарним минулим. А це питання цінностей – що для українського суспільства є добром, а що є злом. Зрештою, тоталітаризм та добробут несумісні", — каже радник Голови Українського інституту національної пам’яті Олександр Зінченко.

Співробітники інституту багато їздили країною з лекціями, брали участь у нарадах та дискусіях, опрацьовували офіційні звіти, надіслані обласними державними адміністраціями. Відтак, зібрали цілу колекцію справжніх та уявних "страхів" декомунізації.

"Одним із "хітів" стали плітки, що ті, хто живе на перейменованих вулицях не зможуть проголосувати на виборах або отримати субсидію. Також старших людей залякували чутками, що ветерани не зможуть носити свої військові нагороди, а країною прокотиться хвиля знищення пам’ятників на могилах радянських солдат.

У деяких містах навпаки – цілком серйозно обговорювали, що там нічого перейменовувати не будуть, бо міське керівництво з кимсь домовилося про це у столиці", - розповів Зінченко.

Прес-конференція "Міфи, "страхи" та перші результати декомунізації. Місяць до дедлайну"

20 жовтня (вівторок), 12:00

Місце: "Главком" (м. Київ, вул. Шовковична, 8/20)

І. Б.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.