Україна вшанує 75-ті роковини трагедії Бабиного Яру на державному рівні

Наступного року минає 75 років від однієї з трагічних сторінок у історії України - масового вбивства євреїв 29 - 30 вересня 1941 року у Бабиному Яру в Києві. 12 серпня Петро Порошенко видав Указ, що передбачає заходи з вшанування пам'яті жертв трагедії.

 

Загалом у Бабиному Яру було розстріляно близько 100 тисяч осіб, дві третини з яких склали євреї. Також тут розстріляно 621 члена ОУН.

Метою відзначення є "вшанування жертв злочинів, скоєних нацистами під час окупації столиці України, - мирних жителів усіх національностей, військовополонених, учасників українського визвольного руху, а також для об'єднання зусиль суспільства щодо запобігання повторенню злочинів проти людяності, задля єднання народу навколо ідеї побудови в Україні правової європейської держави, здатної захистити всіх своїх громадян, на підтримку українських та міжнародних громадських ініціатив".

План ушанування включає проведення жалобних заходів на території Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр": створення у Меморіальному комплексі "Національний музей історії України у Другій світовій війні" тематичної експозиції, проведення у навчальних закладах, військових частинах, закладах культури тематичних уроків, лекцій, бесід, виставок, експозицій, інших заходів про трагічні події у Бабиному Яру та Голокосту в Україні.

Також пропонується випустити в обіг відповідні поштову марки і конверт, організувати видання, передачі на ТБ та радіо.

Роковини трагедії стали приводом повернутися до впорядкування і вирішення дражливих питань щодо Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр".

Зокрема, уточнення меж та зон охорони заповідника, опрацювання питання щодо можливості їх розширення, а також уточнення переліку пам'яток, інших об'єктів, що знаходяться на території заповідника. Спробують розглянути також можливість створення музею історії Бабиного Яру та його розміщення.

 Меморіальна дошка розстріляним у Бабиному Яру оунівцям

Довідка: Під час німецької окупації Києва у 1941—1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів нацистами євреїв та циган, радянських військовополонених, в’язнів Сирецького концтабору, а також радянських підпільників, членів Організації українських націоналістів, душевнохворих, заручників, "саботажників", порушників комендантської години та інших.

Лише за два дні, 29 та 30 вересня 1941 року, зондеркоманда 4а айзнатцгрупи С під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля за участі 45-го і 303-го батальйонів німецької поліції розстріляли там майже 34 тисячі євреїв.

Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися аж до звільнення Києва від окупації. У 1941—1943 роках тут розстріляно 621 члена ОУН, серед них відому поетесу Олену Телігу.

Усього протягом двох років у Бабиному Яру було розстріляно близько 100 тисяч осіб, дві третини з яких склали євреї. Перед відступом нацисти примусили в’язнів Сирецького табору викопувати та спалювати трупи.

Детальніше про Бабин Яр, і зокрема про історію та проблеми меморіалізації місця масових розстрілів можна прочитати на сайті Українського інституту національної пам’яті

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.