В Україні встановили 124 меморіальні дошки загиблим героям

За підрахунками Українського інституту національної пам’яті, в Україні встановили 124 меморіальні дошки загиблим героям. Увічнення пам’яті військових, які загинули у боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України, триває.

Україна вшановує пам’ять військових, які загинули у боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України у 2014 році. За підрахунками Українського інституту національної пам’яті, уже встановлено 124 меморіальні дошки по всій країні.

Найбільше відзнак з’явилося у Житомирській області – 20, Чернігівській – 15, Кіровоградській – 13.

"У містах і селах, де жили чи працювали військові, які загинули на сході України, громадськість та місцева влада організували увічнення пам’яті загиблих героїв. Зокрема, на їх честь встановлюють дошки на будинках, де мешкали загиблі вояки, на навчальних закладах, де вони навчалися", – розповів співробітник Українського інституту національної пам’яті Богдан Короленко.

Наприклад, у м. Дніпродзержинську (Дніпропетровська область) у загальноосвітній школі № 18 школярі створили стіну пам’яті дванадцяти земляків, які загинули в боях.

У Чернігові урочисто відкрили меморіальну дошку загиблим в АТО мешканцям міста.

На Волині у м. Володимирі-Волинському з’явилася дошка пошани загиблим волинянам – учасникам війни на сході України та Героям Небесної сотні.

 

Пам’ятний знак співробітнику спецпідрозділу "Альфа" СБУ Руслану Лужевському, який одним з перших загинув на цій війні, односельці встановили в центрі с. Волошинівка на Київщині.

Військовим, які загинули у боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України, посмертно  присвоюють звання почесних мешканців населених пунктів. Зокрема, у вересні Ужгородська міська рада ухвалила рішення про присвоєння звання "Почесний громадянин м. Ужгорода" (посмертно) сімом загиблим в боях на сході України ужгородцям: Георгієву Дмитру, Білоброву Юрію, Чорноусу Володимиру, Коренівському Сергію, Реготуну Олегу, Попадинцю Олександру та Мартину Сергію.

Імена загиблих випускників-героїв присвоюють навчальним закладам, які виховали патріотів. У Києві школа № 275 відтепер має ім’я лейтенанта Національної гвардії Володимира Кравчука, а Олександрівська сільська рада Буринського р-ну Сумської області присвоїла місцевому навчально-виховному комплексу ім’я старшого лейтенанта Збройних сил України Олексія Коровенкова, який загинув при виконанні бойового завдання у Луганській області.

 Імена випускників-героїв присвоюють загальноосвітнім школам

Ще раніше Український інститут національної пам’яті розробив Рекомендації для місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо заходів, пов’язаних із героїзацією осіб, які віддали життя за незалежність України, вшанування їх пам’яті, патріотичного виховання та консолідації Українського народу.

Увічнення пам’яті загиблих героїв триває, відтак дані будуть оновлюватися.

 

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.