Виходить книга страшних репортажів з Освєнциму

Наприкінці серпня у чернівецькому видавництві "Книги-ХХІ" вийде збірка концтабірних оповідань народженого в Житомирі польського письменника Тадеуша Боровського під назвою "У нас, в Аушвіці...".

Про це повідомляє molbuk.ua.

У 1932 році його родина оселилась у Варшаві. Там, в умовах німецької окупації, Тадеуш Боровський розпочав літературну діяльність, видавши в підпіллі свою першу збірку віршів "Будь-де земля...".

У 1943 року він був арештований і потрапив до табірного комплексу Аушвіц-Біркенау. Перебування в таборах (після Аушвіца були ще Даутмерген і Дахау) перетворило Боровського з поета-початківця на геніального прозаїка, який вирішив донести до читачів найгіркішу правду про поведінку людини за колючим дротом.

На думку дослідників, ні з погляду відвертості, ні за рівнем художньої майстерності, з якою Боровський висловлює цю правду, його оповідання не мають аналогів у світовій літературі на табірну тему.

Як зазначає у післямові перекладач книжки Олександр Бойченко,

"знаючи багато про різновиди концтабірної смерті, більшість із нас мало що чула про різновиди концтабірного життя. Тому-то, читаючи Боровського, ми відчуваємо розгубленість і шок.

Та і як інакше реагувати на ось таке, до прикладу, речення: "Люди люблять Освєнцим і з гордістю кажуть: "У нас в Аушвіці"? Або на таке: "Ви там, у вашому Біркенау, поняття не маєте, які тут діються чудеса культури"?

Або на розповідь про будинок шрайбштуби, де на першому поверсі – навпроти бібліотеки – оркестр грає симфонію Берліоза, а на другому передовики виробництва, отримавши відповідні талони, задовольняють свої сексуальні потреби зі спеціально відібраними для цього жінками?".

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.