ТАТАРАМ У КРИМУ НЕ ДАЮТЬ ПРОВЕСТИ МІТИНГ до 70-річчя депортації

Нелегітимна кримська влада досі не дала дозволу на проведення 18 травня в центрі Сімферополя траурного мітингу з нагоди 70-річчя депортації кримських татар.

Про це лідер кримських татар, народний депутат України Мустафа Джемілєв повідомив в інтерв'ю радіостанції "Ехо Москви".

За його словами, нелегітимна влада наполягає на тому, щоб теж узяти участь у мітингу, тільки з її прапорами.

"Це найбільший мітинг, який буває взагалі на території Криму, - пояснив Джемілєв. - Площа зазвичай буває переповнена ... буває 30-40 тисяч осіб, а площа не дуже-то велика".

Він додав, що така пропозиція є неприйнятною, оскільки кримські татари не приймають окупацію і не дозволять, щоб на траурному мітингу були російські прапори.

"Там традиційно можуть бути прапори національні й українські, пояснив екс-лідер Меджлісу. - А на українські прапори вони, знаєте, як бики на червону ганчірку. Тому якщо, скажімо, не дозволять, то все одно збереться народ, але не виключені сутички, умовно кажучи, з правоохоронними органами або тими бандами, які вони там зберуть".

За словами Джемілєва, дії по розколу кримських татар вже ведуться давно, але особливо інтенсивно почалися вестися при режимі екс-президента Віктора Януковича.

Він підкреслив, що Федеральна служба безпеки Росії також намагалася внести розкол в Меджліс кримськотатарського народу. В даний час татар шантажують, погрожують закрити бізнес, якщо вони не визнають проросійську владу в Криму.

"Починають цікавитися їхнім бізнесом, прямо кажуть: "Ми все вам прикриємо. Або будете ось таким хорошим татарином, або ж взагалі будете розорені", - зазначив Джемілєв.

Нардеп додав, що серед татар є ті, хто коливається, думає про прийняття російського громадянства. При цьому він зазначив, що є інша точка зору: якщо весь народ не буде приймати російське громадянство, то окупанти нічого не зможуть зробити.

"Добре, що ось українське законодавство передбачає, що якщо ти письмово не написав про те, що відмовляєшся від українського громадянства, але змушений був отримати російський або інший паспорт, ти не втрачаєш українське підданство, і коли вся ця криза мине, то ти можеш знову-таки бути громадянином", - сказав Джемілєв.

За його даними, в автономію приїжджають "емісари" з російських мусульманських республік, які переконують кримських татар прийняти російське громадянство.

"У цьому плані дуже щільно працює Татарстан, з Башкирії, з Чечні приїжджають емісари і розповідають, як добре живеться на Русі, як добре бути членом Російської Федерації, - розповів Джемілєв. - Ефекту, правда, від виконання цих наїздів немає, але тим не менш".

Раніше Джемілєв заявляв, що Меджліс кримськотатарського народу функціонуватиме напівпідпільно, якщо окупаційна влада заборонить його діяльність.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.