Спецпроект

Дніпропетровському історичному музею - 100 років!

27 квітня 1914 року за старим стилем у Міському саду Катеринослава (нині парк Глоби) була відкрита міська картинна галерея.

Саме з цієї дати бере початок історія Дніпропетровського художнього музею, повідомляє офіційний сайт закладу.

Перша експозиція складалася з 64 картин, що надійшли від Імператорської Академії мистецтв, товариства ім. Архипа Куїнджі, приватних осіб та місцевих художників – ініціаторів створення музею.

За свою історію музей декілька разів змінив своє місцезнаходження. З 1922 року він займав 8 кімнат на другому поверсі будинку Хреннікова (тепер готель "Україна"), з 1939 року по сьогодення – розміщується в будинку №21 по вул. Шевченка.

Сьогоднішній музей має у своїй колекції понад 9000 творів живопису, графіки, скульптури, предметів декоративно-прикладного мистецтва вітчизняних та іноземних авторів, щорічно поводить більше 60 пересувних та стаціонарних виставок.

Творчий професійний колектив музейників в дні відзначення сторічного ювілею запрошує городян і гостей міста відвідати музей та ознайомитися з різноманітними експозиціями.

"Історична Правда" відає колег із ювілеєм і запрошує читачів переглянути фоторепортаж із екскурсії Дніпропетровським історичним музеєм.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.