Спецпроект

У Музеї Ханенків - виставка антивоєнних офортів Гойї

Музей Ханенків відкрив для відвідувачів перлину свого графічного зібрання – антивоєнний цикл офортів Франсіско Гойї (1746-1828) "Жахи війни".

На сьогодні це єдина в Україні повна серія гравюр, надрукованих з оригінальних авторських дощок.

Франсіско Гойя був першим художником, який побачив війну саме як Абсолютне Зло. В його офортах не лишилося ані ефектних батальних сцен 18 століття, ані струнких вершників 19-го, ані відчайдушних атак, ані героїчних фортець в облозі. Лише тотальна катастрофа: вірусна епідемія божевілля, через яку люди забувають, що вони є люди.

Гойя працював над антивоєнною серією гравюр у 1810-1820 роках і втілив у 80 аркушах свій травматичний досвід участі в подіях Піренейської війни.

У 1808 році Наполеон, скориставшись народним повстанням в Іспанії, почав завоювання країни, що була політично і стратегічно важливою для французів, оскільки мала контрольований доступ до Середземного моря.

Початкові  аркуші серії "Жахи війни", від  2 до 47, є свідченням репортера, чи навіть "стрімера", який наживо бачив наслідки облоги Сарагоси, бої та партизанські акції поблизу Мадрида.

Ряд гравюр (48-64) документує сцени голодомору, що вразив столицю у 1811 – 1812 роках й забрав 20 тисяч життів.

Сімнадцять останніх аркушів серії – символічні видіння Гойї, роздуми про долю, як він казав, "розчленованої" країни, де після років кривавих воєнних випробувань відновилися деспотична монархія Бурбонів і тортури інквізиції.

З огляду на жорстку цензуру, "Жахи війни" не були опубліковані за життя Гойї. Художник  надрукував лише  пробну серію відбитків, яку подарував своєму другу – історику мистецтв Сеану Бермудесу. Цей зшиток Гойя назвав "Фатальні наслідки кривавої війни Іспанії з Наполеоном та інші вражаючі видіння".

На кожній гравюрі  він від руки написав номер та назву. Відколи у 1828 році Гойя був змушений емігрувати, авторські мідні дошки зберігав його син Хав’єр.

 

Лише у 1863 році Королівська Академія красних мистецтв у Мадриді вперше видала повну серію, давши їй назву "Жахи війни" (Los Desastres de la Guerra). 

Номери та оригінальні написи на аркушах (навіть з орфографічними помилками Гойї) були скопійовані з альбому Бермудеса й вигравірувані на мідних пластинах, з яких здійснювався друк. Академія декілька разів повторювала наклад, востаннє – у 1937 році.

Музей Ханенків володіє відбитками четвертого видання 1906 року, які знавці високо цінують - зокрема завдяки якості паперу.

Музей придбав гравюри у художника М.А. Шаронова напередодні Другої світової війни, у квітні 1941 року.

Виставка триватиме до 25 травня.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.