ПАМ'ЯТІ БУДИНКУ ПРОФСПІЛОК. Фото

Внаслідок небачених з часів Другої світової бойових дій на вулицях столиці - така ж небачена цифра людських жертв і руйнувань. Епіцентром трагічних подій став будинок Федерації професійних спілок України на розі Хрещатика і Михайлівської, який був основною базою повстанців.

На місці, де зараз стоїть почорнілий від багатогодинної пожежі остов Будинку профспілок, з 1851-го стояв будинок Шляхетських зборів. Це перша кам'яна будівля Майдану (якщо не рахувати спорудженого недалеко від площі в 1940-х Інституту шляхетних дівчат, нинішнього Жовтневого палацу).

Шляхетські збори були органом самоуправління класу шляхти (дворянства) Київської губернії Російської імперії.

В 1860-х київська шляхта відкрила у будівлі Публічну бібліотеку міста - нинішню Національну парламентську бібліотеку, яка тепер мешкає у власному будинку на Грушевського (донедавна там був майданівський медпункт).

У 1897 році у будівлі Зборів відбувся перший у Києві кіносеанс - компанія братів Люм’єр презентувала "живі картини".

 Думська площа, в радянські часи - Калініна. Шляхетські збори позначено жовтою цяткою. Посередині - будівля Міської думи, зараз на цьому місці - сцена Майдану. На передньому плані будинок Гінзбурга, перший хмарочос України і до 1941 року найвища споруда, зараз на його місці - готель "Україна" і торгівельний центр "Глобус". Фото: lib.znaimo.com.ua

Будинок Шляхетських зборів пережив революцію 1910-20-х років. В радянські часи в ньому розміщувалися різноманітні установи - від офісів комерційних структур  до колективів "народної самодіяльності".

Будівля пережила і Другу світову з пожежею 1941 року, коли внаслідок підриву будівель радянськими диверсійними групами вигоріло три чверті Хрещатика.

 1943 рік. Дума і Будинок Гінзбурга знищені вибухами, а Шляхетські збори - цілі

У 1976-ому Шляхетські збори, які простояли 125 років, знесли. На їхньому місці у 1978 році трест "Київміськбуд-4" спорудив звичну для нас сьогодні будівлю. Авторами її були архітектори Олександр Малиновський (проектував також післявоєнний ансамбль відбудови Хрещатика, аеровокзал у Борисполі, метро "Шулявська" тощо) із Олександром Комаровським.

Будівля була побудована у 1978 р. трестом "Київміськбуд-4" - і призначалася як адміністративно-офісна споруда для Української республіканської ради професійних спілок.

Під час святкування шістдесятиріччя Жовтневої революції (листопад 1977 р.), на площі стояв тільки фасад будинку, вікна якого були завішені так, щоб ніхто не бачив недобудовану частину.

 Розквіт брежнєвського "застою", але шляхетські збори ще існують (позначено червоною цяткою). Фото: camrador.hall.org.ua

Укрпрофрада була органом, який керував діяльністю профспілок УРСР у період між профспілковими з'їздами. Вела свій родовід від 1919 року.

Більшовики, перетворивши профспілки на ще один інструмент партії, не особливо відстоювали інтереси робітничого класу у стосунках із роботодавцями. Радянські професійні спілки не оголошували страйків тощо. Роль профспілок звелася до збору членських внесків, організації "ідейних" заходів і розподілу пільгових путівок у санаторії.

 У 1976-78 роках Майдан було реконструйовано. З'явився монумент Жовтневій революції (унизу) і Будинок профспілок (праворуч, будівництво триває). По Хрещатику ходять зчеплені тролейбуси-"шкоди"

Саме ці спілки об'єднань трудящих мав на увазі спікер ВР Іван Плющ, який у 1990 році казав своє легендарне "...всім профсоюзам і профспілкам".

Після 1991 року роль Укрпрофради, яка назвалася Федерацією профспілок України, залишилася переважно такою ж провладною. Будинок знову почали здавати в оренду комерційним фірмам, на першому поверсі відкрився величезний магазин гаджетів.

Особливою "фішкою" спорудженого у 1978 році будинку був електронний годинник на 24-метровій вежі з оглядовими панелями 720х430 см. Він вважався головним годинником республіки, таким собі аналогом кремлівських курантів. Саме його показували по УТ, коли ішов відлік останніх секунд старих років.

 Будинок профспілок у 1980-х роках. Праворуч видно прапори 15 республік СРСР і (найвищий) самого Союзу. Фото: archunion.com.ua

Годинник відображав час, температуру повітря і дату, із боєм годинника транслювалася "Як тебе не любити..."

В 2011 році годинник було замінено на світлодіодний екран, який став повноцінним мультимедіа-носієм.

Будівля використовувалася як штаб опозиції і під час Помаранчевої революції, і з перших днів Євромайдану - з 1 грудня 2013 року. Ще недавно тут був і штаб, і прес-центр, і госпіталь, і кухня, і "Правий сектор".

2004 рік

В ніч з 18 на 19 лютого 2014 року, під час чергової спроби штурму силовиками Майдану, в будівлі почалася пожежа. В 1-ій годині ночі вже горіло в районі 4-го поверху.

 Фото: Brendan Hoffman, Getty Images

Коли через Михайлівську вулицю під будинок нарешті приїхали пожежні авто Служби надзвичайних ситуацій, палало з 3-го по 9-ий. Зі сцени Майдану закликали міліцію допомогти пожежникам підключити гідранти з протилежного боку будівлі.

Пожежники врятували кількадесят актівістів-майданівців, які опинилися у вогняній пастці. Частина врятувалася сама, декого витягли стихійні "народні пожежники":

Але сьогодні виявилося, що врятували не всіх. На попелищі медики знайшли обгоріле тіло. Жертв може бути більше.

Силовики звинувачують у підпалі протестувальників, протестувальники - "Беркут", який увечері 18 лютого проникав у будинок з тильного боку.

Фото: Олексій Фурман, delo.ua

Варто нагадати, що під Новий 2014 рік у Будинку профспілок уже здійснювалася спроба підпалу, про що повідомляв комендант Євромайдану Андрій Парубій.

Поки що невідомо, чи можна буде відновити Будинок профспілок. Якщо й так, то ремонт передбачається гігантський - будівля вигоріла дотла.

Актова зала на 2-му поверсі. Фото: Arnaud Trambouze, Gazeta.ua

Надвечір 19 лютого, через 18 годин після початку пожежі, будинок іще тлів.

Фото: vk.com/kiev_klab

Наостанок варто зазначити, що гімн Федерації профспілок, яка була власником будівлі, має доволі революційний зміст і закликає трудящих стати в бій кривавий об'єднуватися для захисту своїх прав:

Коли неправди біль стискає горло,
Порушений закон, до розпачу лиш крок –
Людина йде з надією у серці
Шукати захисту у профспілок.

Приспів:
Профспілки України, укріпляймо ряди.
Наша сила у єднанні на шляхах боротьби.
Ми за право на працю, соціальні права,
Ми за право народу на достойне життя.

Не треба гнутись, бить земні поклони,
Нас міліони, ми – знедолених оплот!
На заклик станем в маршові колони,
За нами правди сила і народ.

Людина праці щоб була в повазі –
Хай голос профспілок луна, як віщий дзвін!
Бездушності, свавіллю і зневазі
Відверто і рішуче скажем: "Ні"!

Дивіться також інші матеріали за темою "Пожежі"

Що сказав Мотика? – відповідь професора Богдана Гудя на тему Волинської трагедії

26 жовтня в етері Українського радіо прозвучало інтерв'ю журналістки Світлани Мялик з відомим польським істориком, головним фахівцем із проблем Волині'43 професором Ґжеґожем Мотикою. Позаяк один із фрагментів цієї майже годинної розмови стосується моєї скромної особи, що гірше – містить низку інсинуацій і неправдивої інформації, прокоментую його для, насамперед, українських слухачів/читачів.

Боротьба між радянськими силами та підрозділами УПА на ПЗУЗ в 1944 році

4 листопада передчасно помер дослідник і популяризатор історії українського визвольного руху Владислав Сапа. У пам’ять про нього «Історична правда» публікує дослідження Владислава, яке одержало відзнаку історика Володимира В’ятровича на конкурсі студентських наукових робіт «Український визвольнй рух» 26 жовтня 2013 року, але досі не публікувалося.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.