Спецпроект

ПРИЗНАЧЕНО НОВОГО ГЕНДИРЕКТОРА МУЗЕЮ ШЕВЧЕНКА В КАНЕВІ

В.о. міністра культури України Леонід Новохатько представив колективу Шевченківського національного заповідника в Каневі новопризначеного генерального директора.

Ним став Василь Тулін, який досі працював там на посаді першого заступника. Його призначили замість звільненого восени Василя Коломійця, повідомляє Музейний простір.

За словами Новохатька, серед головних переваг нового гендиректора є те, що він місцевий житель і має культурологічну освіту та досвід роботи на керівних посадах. З Туліним підписали контракт на 5 років.

"Василь Іванович прийшов працювати директором у достатньо непростий час – за місяць до 200-літнього ювілею Тараса Шевченка, - зазначив чиновник. - Та в нас є всі підстави для того, щоб до цього штурвалу на нинішній фінішній прямі став досвідчений капітан і господарник, науковець і культуролог водночас".

Василь Тулін розпочинав свій шлях із посади директора сільського будинку культури. Закінчив Канівське училище культури і мистецтв, а також Київський державний інститут культури імені О. Корнійчука (нині це Київський національний університет культури і мистецтв).

Тривалий час працював директором та заступником директора з навчальної роботи Канівського училища культури і мистецтв, заступником гендиректора Шевченківського національного заповідника.

Дивіться також інші матеріали за темою "Шевченко"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.