Спецпроект

Музей голокосту повернув Польщі барак з Освенциму

"Барак 30" є єдиним збереженим експонатом з Освенциму, побудованим до вересня 1943 року.

Про це пише ua.for-ua.com.

Музей голокосту у Вашингтоні повернув меморіальному комплексу Аушвіц-Біркенау половину бараку, яка понад 20 років була частиною експозиції в США.

Музей намагався добитися продовження терміну оренди, однак це було неможливо, згідно з польським законом від 2008 року, який забороняє вивозити об'єкти історичної спадщини країни на термін більше п'яти років.  Експонат доставили в польський порт Гдиня по морю в неділю, 29 грудня.

Співробітники польського меморіального комплексу розповіли, що консервація споруди, яка 20 років виставлялася в музейному залі, може тривати до 3-х років. Після цього півбараку повернеться на своє історичне місце, поруч з іншою половиною.

У "Бараку 30"  розташовувалася лікарня для в'язнів так званого "сімейного табору" Терезіенштадт, куди перевозили євреїв з гетто в місті Терезин в Богемії і Моравії. Всього з Терезіна в Освенцим доставили близько 46 тисяч чоловік, з них приблизно 20 тисяч проживали в "сімейному таборі", а решту вбили в газових камерах або відправили в інші частини концтабору. За свідченням одного з в'язнів, що вижили, в "Бараці 30" розташовувалися терапевтичне та інфекційне відділення лікарні.

Теми

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.