Спецпроект

У Жидачеві відкрили історичний музей

Одне з найстаріших міст України дочекалося власного музею історії. Під нього переобладнали столітню школу.

Наразі Музей історії та мистецтва Жидачівщини без світла та опалення - коштів у казначействі не виділили, а саме приміщення держава дала в оренду на 49 років, повідомляє prostir.museum.

Керівництво Львівської галереї мистецтв, відділенням якої став новостворений музей, сподівається зовсім скоро перевезти у Жидачів з фондосховищ цінні ікони та предмети живопису.

"Жидачівщина – старовинний край, де переплелось візантійське та західне сакральне мистецтво, - розповідає директор Львівської галереї мистецтв Лариса Возницька. - Археологи у різні часи знаходили тут чимало скарбів, проте коли батько з експедицією прибув сюди у 70-х роках, стіни тодішнього музею – старовинного костела – були голими. Ми зібрали усе, що було розкидано довкола, на реставрацію (одна зі старовинних ікон слугувала сходинкою, унікальне розп’яття Христа підібрали з підлоги). Зараз картини, ікони, Царські врата XVII ст. з Жидачівщини зберігаються у фондо­сховищах Олеського замку. Ще більше скарбів міста порозкидано по музеях України та Польщі. Перевозити уже історичні та культурні пам’ятки до жидачівського музею – небезпечно. Хоча охорона приміщення належна, але досі маємо проблему з підключенням опалення".

Поки що стіни музею прикрашають фотомакети пам’яток Жидачівщини, з яких можна зро­бити висновки про вражаючу майбутню експозицію. В 11 експозиційних залах розмістять об’єкти, що описуватимуть місто від дописемних років донині. Жидачівщині є чим похвилитись: у XVIIІ ст. тут знайшли знаменитий "Молотівський скарб" – 15 срібних прикрас та 65 чеських монет Вацлава II (1278 р. н.) і Яна I Люксембурга (1310 р. н.), тут було знайдено два стародавні мечі XII ст., кілька язичницьких кам’яних баб, 30 примірників стародруків, незліченна кількість давніх ікон та елементів декору.

"Відвоювати музей було непростим завданням, бо за ділянку в 600 квадратних метрів у центрі міста велась таємна боротьба, - каже завідувач музею Жидачівщини Степан Ревуцький. - Коли все ж таки було вирішено створити тут музей, нас чекали нелегкі ремонтні роботи. Все це робилось силами працівників музею, коштом меценатів, місцевої влади та Львівської галереї імені Возницького. Державного ж фінансування не було. Навіть фотомакети експонатів на стінах музею зроблені в кредит".

У музеї вже проведено сучасне опалення, печі замінені і готові до пуску, але... Казначейство досі не перечислило 2,5 тисячі гривень на експертизу проекту реконструкції обладнання. Тож запустити опалення керівництво музею не може.

Проте працівники Музею історії та мистецтва Жидачівщини налаштовані оптимістично, планують наступного року до 850-ліття Жидачева представити екс­позицію рідкісних пам’яток. Цей музей, запевняє пан Ревуцький, має важливу місію – разом із Музеєм гетьмана Івана Виговського та пам’яткою XV століття – П’ятничанською вежею – він створить Музейний комплекс Жидачівщини.

"Ніколи не казав": "Вперед, хлопці!", завжди: "За мною!"". Пам'яті Сергія Короля

Крайній бій командир "Махно" провів 24 лютого 2023 року. Впродовж ночі ворог вів постійний артилерійський обстріл, а близько 7 години ранку розпочав піхотний штурм з трьох сторін. Командуючи підрозділом та беручи безпосередню участь у стрілецькому бою, Сергій Король не допустив захоплення позицій переважаючими силами противника. Під час бою, який тривав майже шість годин, командир "Махно" загинув.

Володимир Стахів. "Не шукати союзників за будь-яку ціну, навіть найвищу"

Після розколу в лавах ОУН органи нквс/мдб срср уважно придивлялися до тих діячів, які вирізнялися принциповою непримиренною та непоступливою позицією до опонентів. Таких брали в активну оперативну розробку, щоб використати їхні амбіції у своїх інтересах, або через агентуру спонукати до дій, які б призвели до ще більшого розколу, розбрату, послаблення і зрештою знищення національно-визвольного руху. Одним із тих, на кого звернули особливу увагу у 1940-х роках, був Володимир Стахів.

"Український герб є настільки простим, що його може намалювати будь-хто", - Василь Павлов

Як тризуб, родовий знак київських князів, зберігся впродовж століть і став державним гербом України та символом українського спротиву? Чому російські імперці намагалися, але так і не змогли привласнити український тризуб? Про це, а також про історичну тяглість української державної та військової символіки з часів Визвольних змагань і до сьогодення — наша розмова з Василем Павловим, військовим істориком, головою ГО "Центр мілітарної історії" та одним із тих, хто брав участь у розробці сучасної символіки українського війська.

Гідо Хайсіг: "Для мене важливо викликати відчуття, що ситуація в Україні — це не тільки про цифри, це насамперед про людей, які живуть тут"

Інтерв’ю з німецьким пілотом і митцем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.