Спецпроект

ЗАМДИРЕКТОРА ГОЛОВНОГО МУЗЕЮ АРМІЇ СТАЛА 23-РІЧНА. Фото

У Національному військово-історичному музеї відбулися серйозні кадрові ротації, внаслідок яких крісло заступника директора дісталось 23-річній Анастасії Фурман.

Про це повідомляє UaInfo.

За твердженням видання, керівництво в головному військовому музеї змінилось після приходу нового керівника Міноборони, якому підпорядковується музей.

Спочатку з музею "брутально звільнили творця системи музеїв Міноборони" - кандидата наук, полковника Віктора Карпова.

Його місце зайняв Владислав Таранець - голова правління клубу "Червона Зірка", відомого своїми масштабними реконструкціями Другої світової війни.

Владислав Таранець. Фото: "Музейний простір"

Як повідомляє видання, Таранець одразу ж звільнив і заступника директора музею полковника М. Абрамова, котрий свого часу встиг попрацювати і на керівних посадах у Генштабі.

 Всі фото - зі сторінок у соцмережах Анастасії Фурман

От на місце полковника Абрамова і  призначили ефектну молоду панночку на ім'я Анастасія Фурман.

 

За інформацією видання, мама Фурман входить до бізнесового оточення нового міністра оборони Павла Лебєдєва.

Співробітникам музею їхня нова начальниця запам'яталась перш за все тим, з якою легкістю вона змінює авто, на яких приїздить на роботу.

 

Національний військово-історичний музей України – це головний музей Міноборони. До його складу входить шість філій, які знаходяться в різних регіонах України: у Луцьку, Первомайську, Севастополі, Івано-Франківську та музей "Пам’яті героїв Крут".

Музей розташовано у Будинку офіцерів на Печерську (ріг вулиці Грушевського і Кріпосного провулку) в Києві.

Як відомо, у січні 2011 року Мінкульт звільнив ряд керівників музеїв. Зокрема, була звільнена з посади гендиректор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Марина Громова. Заповідник очолила Вікторія Ліснича, яка з вересня 2010-го по жовтень 2011 року працювала заступником міністра культури.

Пізніше Лісничу було звільнено внаслідок низки скандалів за участю її радника - моделі Влади Прокаєвої, яка перебувала на посаді кілька місяців 2012 року.

Також звільнено генерального директора Національного заповідника "Софія Київська" Нелю Куковальську і генерального директора Національного музею Тараса Шевченка Наталю Клименко. Місце останньої посів Дмитро Стус.

Було змінено й керівництво Національного музею народної архітектури та побуту в Пирогово.

У квітні 2012 року з посади директора Національного художнього музею України було звільнено Анатолія Мельника. Виконуючою обов'язки директора стала власниця картинної галереї Тетяна Міронова, однак через конфлікт із колективом її було звільнено. Директором НХМУ стала Марія Задорожна.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.