Спецпроект

Відбулася акція польсько-українського примирення у Голубиці

25 серпня відбулася урочиста церемонія передачі дароносиці, що походить з костелу у Гуті Пеняцькій.

Прихожани греко-католицької Церкви Різдва Пресвятої Богородиці в сусідньому до Гути Пеняцької с. Голубиця (Львівська область) зініціювали передання вцілілим у трагедії 1944 року колишнім мешканцям Гути Пеняцької, які нині проживають в Польщі, реліквії – дароносиці з костелу в Гуті Пеняцькій.

Згідно з їхньою волею, дароносицю - за наявності відповідних дозволів - буде перевезено до храму Св. Йосипа Обручника Марії в м. Всхова (Польща, Любуське воєводство).

Фото Ярослава Юнка

Ця ініціатива є плодом діалогу та зустрічей колишніх мешканців Гути Пеняцької, а також їх нащадків згуртованих в товаристві "Гута Пеняцька", з теперішніми жителями навколишніх сіл Голубиця та Жарків, які тривають уже кілька років поспіль.

З моменту відкриття пам’ятника жертвам у 2005 р., товариство "Гута Пеняцька" разом з польським консульством у Львові організовує щорічні заходи з відзначення скорботних річниць, поєднані з молитвами за жертв. Беруть в них участь паломники з Польщі та України, а також представники духовенства різних конфесій.

Члени товариства впорядкували територію колишнього сільського цвинтаря в Гуті Пеняцькій, розпочали також роботи з впорядкування інших місць пам’яті, зокрема польського військового кладовища в м. Броди.

Фото Пьотра Погожельського, Польське радіо

Організатором та ініціатором урочистості є Греко-католицька парафія Різдва Пресвятої Діви Марії в с. Голубиця, за підтримки місцевої влади. Захід відбувся під почесним патронатом Генерального консульства РП у Львові.

Костел, з якого походить дароносиця, припинив своє існування разом із селом Гута Пеняцька 28 лютого 1944 р. Близько 1000 мешканців цього села було вбито.

Про те, який вигляд зараз має Гута Пеняцька, дивіться у фоторепортажі Павла Солодька.

Костьол у Гуті Пеняцькій, що був знищений у 1944 році 

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Раніше польські історики і політики (за винятком кресових організацій) згоджувалися, що під час Волинської трагедії постраждали і українці. Однак тепер керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

У червні 2011 року повідомлялося про плановане прийняття ВР і польським Сеймом спільної заяви щодо подій українсько-польського протистояння часів Другої світової. Заява досі не прийнята.

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.