Спецпроект

Крилатий гусар оселиться у Жовківському замку. ФОТО

В Музеї "Жовківський замок", відділі Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького, учасники щорічної мистецької акції "Серпневі зустрічі" матимуть нагоду побачити унікальну річ – реконструкцію обладунку Летючого (Крилатого) гусара – воїна елітної частини польської кавалерії, що спеціалізувалася на "проломуванні" бойових порядків ворожої кінноти або піхоти концентрованим кавалерійським ударом.

Про це пише prostir.museum.

"Крилаті (Летючі) гусари - це була грізна окраса польського війська, - пише дослідник. -  Гусари були заковані в блискучі кольчуги, кожен мав плащ зі звіриної шкури: шляхтичі – з леопардової, а їхні пахолки – з вовчої, рисячої або ведмежої. Незалежно від соціального стану, були між собою рівними і зверталися один до одного "пане брате". Навіть найбідніший гусар мав чудового арабського скакуна, на якого міг витратити останні гроші, багато хто мав дорогу східну зброю, оздоблену золотом, сріблом і дорогоцінним камінням. У перерві між боями гусари красувалися в шапках із соболиного, куничого й бобрового хутра, а в бою вдягали сталевий угорський шолом. І звісно ж – знамениті орлині крила за спиною, оздоблені справжнім пір’ям. Ті крила, які вирізняли польських гусарів з-поміж усіх тогочасних військ. Кажуть, своїм шурхотінням на вітрі вони лякали ворожих коней під час атаки, а ще – заважали ворогові накинути на гусара аркан і скинути його на землю. Окрім найдовших у Європі списів, крилаті гусари мали ще й найдовші 160-сантиметрові "концежі" – шаблі, якими на повному скаку з коня можна було дістати навіть супротивника, який лежав на землі…

Крилатий гусар

Крилаті гусари змішували зі зритою копитами коней землею турецьких яничарів під Львовом і Віднем, шведів під Кокенхаузеном, Вассенштайном і Кірхольмом, молдаван під Буковим, австріяків біля Бичина... Не раз були биті і бородаті московські вояки – і самі, і разом зі своїми союзниками. У битві під Клушином 5500 крилатих гусар разом з тисячею піхотинців ущент розбили 35-тисячну російську армію, у складі якої було близько 5 тисяч шведів-найманців. Гетьман Жолкевський зі сміхом згадував, що до ворожого табору крилаті гусари в’їхали не стільки на своїх конях, як на плечах переляканих московитів, що втікали…

Фактично, саме крилаті гусари, розбивши турків під австрійським Віднем і заслуживши славу "найхоробріших воїнів під сонцем", урятували Європу від завоювання османцями.

Зазвичай загиблих крилатих гусар хоронили з надзвичайною помпезністю. Дотримувалися вони і дуже своєрідного ритуалу: посеред відспівування до костелу на коні заїжджав гусар і розбивав свою довгу піку біля алтаря – це символізувало завершення життєвого шляху чергового лицаря.

1652 рік поклав край гусарській славі. Зіткнувшись під Батогом з козаками, які мали за союзників татар, поляки з союзниками-німцями були ущент розгромлені. Полягло близько восьми тисяч солдатів Речі Посполитої, у тім числі від 3 до 5 (за різними оцінками) тисяч крилатих гусар".

Реконструкція обладунку тривала півроку і була виготовлена майстром Володимиром Скірою, студентом IV-го курсу Львівської Національної академії мистецтв. Експонуватиметься обладунок в музеї на підставі угоди про тимчасове експонування.

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.