Спецпроект

Музей контрабанди відкрився в Одесі. ФОТО

Музей контрабанди, творцем якого став місцевий краєзнавець Олександр Отдєльнов, має статус приватного і розташовується в 4-х залах підвалу дорадянської споруди.

Про це повідомляє Телеграф.

"Я не був співробітником ні митниці, ні спецслужб, але, як будь-яка людина, що народилася в Одесі, можу сказати, що в нашому місті тема контрабанди була завжди поруч, - зазначив Отдєльнов. - Ця тема дуже ємна, цікава. Вона насправді містить дуже багато цікавих історій, легенд, чуток".

У музеї наразі представлено 150 експонатів, що відображають історію контрабанди з часів заснування Одеси до сьогоднішнього дня.

Останній експонат - копія автомобільних дверей зі схованкою для $1,8 млн, вилучених на українсько-молдовському кордоні митниками та прикордонниками всього 15 днів тому.

 Фото: dumskaya.net

У ході півгодинної - небезкоштовної - екскурсії відвідувачі мають можливість почути докладну історію про кожен експонат, розповідає "Думская".

 Вхід

"Один із старих і досить юморних прикладів контрабанди стався в 1840-х роках. Граф Воронцов посперечався зі своїм другом купцем Топоровим на 100 тисяч рублів про те, що той не зможе вивезти за одну із застав порто-франко [Одеса була безмитним містом, свого роду вільною економічною зоною в Російській імперії з 1819 по 1859 рр. - ІП] контрабанди на 10 тисяч рублів.

Наступного ранку Топоров приїжджає на заставу, піддається огляду, аж до рубання стін карети і перевірки вух коней, але все марно. З ним був пудель, який виявився звичайною стриженою дворнягою, обмотаною діамантами, а зверху одягненою в овечу шкуру", - розповів краєзнавець.

 

Коштовності, за словами Отдєльнова, часто провозили в пустотілих тростинах, підборах і валізах з подвійним дном, а от контейнером для перевезення наркотиків служили тропічні фрукти, м'які іграшки, пояси, протигази і пачки з пральним порошком.

 

Класичний спосіб провезення цигарок - порожнини в автомобільних дверях, бензобаки, запасні шини або сидіння.

 

Якщо в царській Росії популярністю користувався такий дефіцитний товар як французькі парфуми, порцеляна, шовк, спеції та чай, то в радянські часи увага контрабандистів переключилася на касети, консервовані ананаси, іноземні журнали, жіночі колготки, дивовижні на той час презервативи та фломастери.

За ввезення такого товару можна було заробити від 3 до 11 років радянської тюрми.

 

"Наприклад, за мішок газових хустинок можна було купити машину, а за п'ять мотків мохерових ниток давали п'ять років в'язниці, - зазначив екскурсовод. - Цікаво провозили касети - стрічку спочатку намотували на моток від ниток, а зверху маскували власне нитками".

 

Втім, велика частина колекції - всього лише муляжі, оскільки справжні служать матеріалами кримінальних справ.

За словами Отдєльнова, експозиція музею буде оновлюватися постійно.

Дивіться також інші матеріали за темами "Митниця" і "Одеса"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.