На Київщині перепоховали червоноармійців, загиблих 1941 року. ФОТО

На меморіалі "Атакуючий солдат" у селі Борщів (Баришівський район Київщини) з військовими та християнськими почестями перепоховали солдатів Червоної армії, що загинули у Баришівському котлі у вересні 1941 року.

Вони були знайдені пошуковцями ВГО "Союз "Народна пам’ять" під час пошукової вахти "Пам’ять жива!".

Двох із 24-х загиблих, яких сьогодні перепоховали на меморіалі в Борщеві, пошуковцям вдалося ідентифікувати. Це сержант Гаврилов, особу якого встановили за написом на флязі, а звання – за сержантськими петлицями. Його ім’я та подробиці біографії пошуковці будуть встановлювати найближчим часом, а також спробують розшукати родичів.

 Фото: ВГО "Союз "Народна пам'ять"

Долю знайденого раніше сержанта Михайла Литовченка вдалося встановити достеменно та навіть розшукати його родичів. Уродженець Дніпропетровщини був талановитим музикантом, навчався в Київській консерваторії. У 1939 році був призваний до лав Червоної Армії та з 1941 року вважався зниклим безвісти.

З Дніпропетровська на церемонію перепоховання приїхала племінниця Михайла Ілліча Валентина Федянович, її донька Ірина та онук молодшого брата загиблого Дмитро Яковенко.  

Пошуковці урочисто передали родичам Михайла Литовченка знайдені поруч з ним особисті речі: ґудзики з його гімнастерки, значок музиканта у вигляді ліри, "смертний медальйон" та інші.

 

"Мати Михайла все життя вірила, що її син не зник без звістки, ми довго шукали його, писали багато запитів, але не отримували жодної відповіді, - розповіла племінниця Михайла Ли товченка Валентина Федянович. - Батьки так і померли, нічого не дізнавшись про долю сина. Коли нам повідомили, що Михайло Ілліч Литовченко знайшовся під Києвом, ми були дуже раді та здивовані, що через стільки часу його знайшли, встановили ім’я і розшукали нас. Величезне спасибі та низький уклін пошуковцям, які зробили пошук загиблих солдатів справою свого життя".

Дивіться також інші матеріали за темою "Пошуковці"

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.