Під час Гуморини відкрили пам'ятник російській поезії

40-а ювілейна першоквітнева Гуморина в Одесі почалася з традиційного відкриття пам'ятника в саду скульптур Літературного музею.

Цього разу скульптурна композиція, яка носить назву "Срібний вік", присвячена цій епосі в російській літературі, передає УкрІнформ.

"Ми вирішили присвятити скульптурну частину Гуморини представникам Срібного віку, оскільки наше місто було тісно пов'язане з цією літературною епохою", - сказав автор пам'ятника Леонід Ліптуга.

Як відомо, широке застосування термін "Срібний вік" набув у Радянському Союзі після знайомства читачів з "Поемою без героя" уродженки Одеси Анни Ахматової. В Одесі жили і друкувалися чимало представників періоду "Срібного віку".

На композиції представлено жіночі фігури, що сидять на лавках у вигляді сфінксів. На постаменті напис "Срібний вік" і зображення піраміди, в центрі якої назви і напрями в рамках літератури "Срібного віку": "Футуризм", "Імажинізм", "Кубофутуризм" та інші.

Традиція відкривати 1 квітня пам'ятник у саду Літературного музею з'явилася в Одесі 18 років тому. Тут можна побачити пам'ятники герою одеських анекдотів Рабіновичу, Мішці-одеситу, Одесі-мамі, Гоголю, Паустовському, Висоцькому.

В Літературному музеї працює фотовиставка, що розказує про історію Гуморини за 40 років

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.