Спецпроект

Музей Шевченка отримав в дар картини українського Ван Гога. ФОТО

Азербайджанські нафтовики не дали загинути роботам художника Леоніда Литвина і подарували їх киянам.

Про це пишуть "Коментарі".

Картини художника, справжнє ім'я якого Олексій Литвинов, мистецтвознавці вважають унікальними і називають відкриттям для світової та української живопису. За стилем написання їх порівнюють з роботами Ніко Піросмані та Марії Примаченко.

Унікальні картини 10 років зберігалися на горищі 

Спадщина автора до останнього часу залишалоая практично невідомою для широкого кола цінителів. У радянські часи його стиль подобався далеко не всім, тому він не був членом Спілки художників і не мав можливості показувати свої роботи.

 

За минулі роки було організовано лише дві виставки Литвина - в 1989 і 2000 роках. Весь інший час картини зберігалися у самого художника - в селі на Київщині. При цьому положення художника буквально тяжке: вже 10 років він живе без світла, не маючи кошти ні на утримання будинку, ні на себе, ні на фарби та полотна. Картини складає на горищі і практично нікому не показує.

Вийти ж у світ - хай і не особисто, а за допомогою представлення своїх робіт світу - художникові допомогли друзі і, зокрема, український дисидент Іван Дзюба і його дружина Марта. Картини були викуплені у автора і передані Музею Шевченка Представництвом азербайджанської нафтової компанії.

Поки що в музеї представлено лише 7 картин художника, але з 21 лютого широкій публіці буде представлено практично повне зібрання у 38 полотен. Правда, експонуватимуться воно буде недовго - лише п'ять днів. Після чого картини відправляться в руки профільних фахівців.

 

Теми

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.