Спецпроект

Рада Європи обрала кращий музей 2012-го року

Кращим музеєм 2012 року з версії Ради Європи став заснований в 2011 році музей Ліверпуля, знаменитий своєю незвичайною архітектурою.

Про це пишуть podrobnosti.ua.

Комітет ПАРЄ з культури, науки, освіти та ЗМІ вручив цю нагороду музею, експозиція якого присвячена історії міста, за внесок у взаємодію культур і занять для дітей та дорослих, які сприяють діалогу в суспільстві. Таким чином, на думку організації, музей демонструє зразкове ставлення до прав людини.

Музей Ліверпуля відкрився в липні 2011 року, і з тих пір його відвідали більше мільйона чоловік. Він є найбільшим у світі музеєм, присвяченим історії провінційного міста, а також найбільш великим національним музеєм з тих, що були побудовані у Великобританії за останні 100 років. У зібранні представлені шість тисяч експонатів, які розповідають про різні періоди в розвитку міста, який є одним з найважливіших портів світу, і його ролі в історії країни.

Особлива роль в колекції музею присвячена групі "Бітлз", історія якої починалася в Ліверпулі. Зокрема, глядачі можуть побачити сцену, на якій Джон Леннон і Пол Маккартні вперше виступали разом.

Музейний приз Ради Європи вручається щорічно з 1977 року спільно з Європейським музейним форумом. Як повідомляється на сайті організації, лауреатами стають музеї, які внесли серйозний внесок у просування європейської культурної спадщини.

Теми

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.