УКРАЇНСЬКІ РАКЕТНИКИ НЕ ЗБИВАЛИ РОСІЙСЬКИЙ ЛІТАК - АПЕЛЯЦІЯ

Вищий господарський суд України (ВГСУ) відмовив авіакомпанії "Сибір" у задоволенні її касаційної скарги на рішення Київського апеляційного госпсуду і Госпсуду Києва у справі про відшкодування збитку в розмірі $15,5 млн у зв'язку з катастрофою літака Ту-154 в 2001 році.

Про це повідомляє "Інтерфакс".

Катастрофа пасажирського літака Ту-154 авіакомпанії "Сибір" над Чорним морем сталася 4 жовтня 2001 року. В результаті катастрофи загинули 78 осіб: 66 пасажирів (більшість - громадяни Ізраїлю) і 12 членів екіпажу.

Юридично Україну не визнали винною в події, проте український МЗС перерахував родичам загиблих $7,8 мільйона. Україна виплатила сім'ям загиблих ex gratia по $200 000 на кожного загиблого.

У 2004 році авіакомпанія "Сибір" подала до Госпсуду Києва позов до Міноборони України та Держказначейству про відшкодування збитку, понесеного у зв'язку з катастрофою літака Ту-154, який належав авіакомпанії.

Разом із тим, згідно проведеної в 2008-2010 рр. з ініціативи Міноборони експертизі Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (НДІСЕ), літак Ту-154 не міг бути збитий українською зенітною ракетою в 2001 році.

Представники позивача зазначали, що всі експерти, які входили до складу експертної комісії КНДІСЕ, не мали досвіду розслідування авіакатастроф, троє з них взагалі не є судовими експертами, а є співробітниками Харківського авіаційного університету (спеціалістами з ракетних комплексів С-200 - ІП), що знаходиться в прямому підпорядкуванні Міноборони.

Позивач вимагав залучити до розгляду справи в якості третьої особи фахівців Міждержавного авіаційного коміетут (МАК), які проводили розслідування і встановили факт враження ракетою, заявляв ряд клопотань про витребування важливих даних з Генеральної прокуратури, Міноборони, органів РФ, наукових інститутів, підприємств з виробництва авіаційних суден і вказаної у справі ракети і т.д.

Всі вимоги остаточно були відхилені судом у вересні 2011 року, після чого "Сибір" оскаржила його рішення в апеляційному суді, проте і він у травні цього року відмовив російської авіакомпанії, після чого вона подала касаційну скарг до ВГСУ.

Комісія МАК дійшла висновку, що лайнер над Чорним морем збила ракета, запущена українськими військовими, які проводили у той день навчання у Криму: експерти МАК стверджували, що українські військові переплутали пасажирський літак із навчальною ціллю.

У жовтні 2004 року Генеральна прокуратура України закрила раніше порушену кримінальну справу у зв`язку з відсутністю у діях урядовців Міноборони складу злочину. Слідство не змогло встановити причину катастрофи.

Тоді ж авіакомпанія "Сибір" подала позов до Господарського суду Києва проти Міноборони та Держказначейства України, в якому вимагала стягнути з них $15,32 млн.

Позовні вимоги авіакомпанії "Сибір" базуються на результатах розслідування, яке МАК завершив у 2004 році. Відповідно до висновків МАК, літак Ту-154 було збито "бойовою частиною 5Б14Ш ракети 5В28 зенітного комплексу С-200В", яка підлетіла до літака "зверху, ззаду і зліва".

"Спрацювання вибухового пристрою сталося о 9.45 (за світовим координованим часом (UTC)) на висоті 15 м над корпусом літака", – зазначається у документі.

За наслідками математичного моделювання, проведеного на підставі трьох точок траєкторії польоту ракети, визначених за розташованим у місті Геленджик (Краснодарський край, Росія) радіолокатором, МАК встановив, що ракета була запущена з району Феодосії (Крим).

Газета пише, що на проведенні додаткової експертизи в КНДІСЕ наполягли представники Міноборони, які заперечували, що лайнер було збито саме українською ракетою.

Дослідження КНДІСЕ розпочалося в 2008 році і завершилося в травні 2010 року. До комісії увійшли шість фахівців КНДІСЕ і троє співробітників Харківського інституту повітряних сил ім. Кожедуба. Вони вивчили умови, за яких, згідно з висновком МАК, літак Ту-154 міг бути уражений ракетою.

Комісія дійшла висновку, що під час підриву бойової частини ракети відстань до літака мала становили 780 м. У такому разі у літак потрапило б "до трьох уражаючих елементів". "Знищення літака за таких умов є практично неможливим", – стверджується у висновках КНДІСЕ.

У звіті, серед іншого, також сказано, що мішень "Рейс" за три хвилини до катастрофи Ту-154 була знищена вогнем іншого зенітно-ракетного комплексу – С-300 ПС, розташованого за 11 км від С-200В.

О 9.42 за UTC (о 12.42 за київським часом) було припинено випромінювання і апаратури радіолокації С-200В, що також виключає можливість потрапляння у літак української зенітної ракети.

Заперечуючи ураження літака українською зенітною ракетою, експерти КНДІСЕ не вказують інших можливих причин катастрофи Ту-154.

Відповідаючи під час судових слухань на питання представника позивача – партнера правової групи "Павленко і Побережнюк" Олександри Павленко, експерти не виключили, що джерело ураження літака могло знаходитися як зовні, так і всередині лайнера, зокрема бути вибуховим пристроєм, розміщеним "між стелею внутрішньої частини літака" і його зовнішньою оболонкою.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.