На Одещині перепоховали воїнів Червоної армії. ФОТО

На меморіалі Слави в селі Іллінка Біляївського району Одеської області урочисто перепоховали сімох червоноармійців, знайдених у цій місцевості. Встановити їхні імена неможливо, оскільки попереднє поховання сплюндровано "чорними археологами".

Церемонія відбулася в рамках виконання бюджетної програми Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни і політичних репресій, повідомляє прес-служба ВГО "Союз "Народна пам'ять".

"Сьогодні ми стали свідками перепоховання бійців Червоної Армії і разом з тим – відданої нашим захисникам шани і памяті, - зазначив  заступник голови ОДА Дмитро Волошенков. - Присутність на церемонії учнів Іллінської школи говорить про правильний підхід до виховання молоді та продовження наших традицій".

 

Знайдені бійці Червоної Армії, ймовірно, загинули під час оборони Одеси від нацистів у 1941-му. Оборонна операція військ Окремої Приморської армії та Чорноморського флоту  тривала 72 дні. Радянські війська, що обороняли місто, стримували значні сили німецько-румунських військ, завдавши їм значних втрат.

Костусєв привітав одеситів плакатами з румунськими окупантами. ФОТО

Оборона міста давала можливість Чорноморському флоту впродовж другої половини 1941 року контролювати всю акваторію Чорного моря.

Місцеві жителі розповіли, що радянські бійці були знайдені ще наприкінці 1990-х років так званими "чорними копачами” під час несанкціонованих земляних робіт у лісосмузі. Останки перепоховали у стихійні могили, які ніяк не позначили.  

Всі фото: ВГО "Союз "Народна пам'ять"

На жаль, встановити особи знайдених солдатів неможливо. Особисті речі та інші предмети, які могли б вказати на особи загиблих, очевидно, були вкрадені мародерами.

Під час ексгумації поруч з останками були знайдені лише стріляні гільзи набоїв до радянської гвинтівки Мосіна, а також – залишки протигазу та зіпсована іржею сірничниця.

"Це перше з трьох запланованих на найближчий час в Одеській області поховань радянських солдатів, що відбувається за рахунок бюджетної програми пошуку та перепоховання воїнів, - повідомив Олег Захаров, представник ТОВ "Спеціалізована установа "Військові меморіали", що виступало генеральним підрядником робіт. 

За словами Захарова, роботу з пошуку солдатів, перепоховань, впорядкування місць поховань підтримує Міністерство регіонального розвитку.

"Приємно, що керівництво області йде назустріч у питаннях увічнення та збереження пам’яті про загиблих, - зазначив відповідальний секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни і політичних репресій Ярослав Жилкін. - Одеська область є одним із центрів пошукового руху та воєнно-історичної роботи в Україні".

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.

Волинь’43: Що замовчує польська історіографія?

Документи польської конспірації, зокрема Делегатури уряду на Край і командування Армії Крайової, свідчать про те, що ситуація на цих теренах у роки Другої світової війни була дуже неоднозначною, а інспіраторами процесу "очищення" Волині від її польського населення виступали не лише українські націоналісти різних відламів, але й совєти, німці та кримінальні елементи.

Клим Семенюк мав з Василем Стусом одного слідчого та Медведчука за адвоката, але не були особисто знайомі

Ми боремось за нашу незалежність сьогодні, оскільки попередні покоління боролися за неї та зрештою її здобули. Із загальної кількості репресованих українців багато абсолютно невинних людей, які навіть і не думали про вільну Україну. Про ту, яку думав Клим Семенюк. Саме завдяки йому і таким, як він, ми маємо за що боротися зараз.