Спецпроект

Історики склали список людей, які рятували від Голодомору

Історики впорядкували список людей, які допомагали українцям вижити під час Голодомору-геноциду 1932-33 років. Всього до переліку доброчинців увійшло 150 імен.

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

Кожен із доброчинців, жертвуючи власним здоров’ям та комфортом, а часто й ризикуючи життям, рятував голодуючих від страшної смерті.

Роботу над списком ще в 2009 році розпочав Український інститут національної пам’яті в рамках всеукраїнської акції "Людяність у нелюдяний час". Тоді історики отримали значну кількість листів зі спогадами врятованих про своїх рятівників, а також очевидців доброчинності.

"Ті, хто серед хаосу, безкінечних смертей і страху не злякалися, не втратили людської гідності й простягнули руку допомоги приреченим, були серед різних верств населення, - зазначив один із упорядників списку, історик Володимир Тиліщак. - Це і вчителі, й лікарі, й священики. Окремо потрібно сказати про місцевих керівників: голів колгоспів, сільських рад, бригадирів, директорів підприємств та шкіл, багато з яких зробили все можливе для порятунку односельців."

За словами історика, часто наслідки такої допомоги ставали фатальними для самих керівників. Попри все, їхня мужність збереглася в народній пам’яті, й досі мешканці українських сіл пам’ятають своїх рятівників.

Спогади читачів УП про те, як їхні родини пережили Голодомор

Наприклад, голова колгоспу "Незаможник" у селі Великий Хутір на Черкащині Яків Дробот організовував громадську кухню, на якій роздавали хліб тим, хто найбільше потребував, а також дитячі ясла для сиріт та бідних.

Директор школи села Дударків на Київщині Василь Івчук організував у школі харчування для школярів усіх класів, завдяки чому протягом 1933 року врятував від голодної смерті всіх дітей шкільного віку цього села.

На Миколаївщині лікар Іван Картава з смт Березнегувате рятував життя хворим, продовжуючи їм перебування у лікарні, де надавалося харчування. Він також ділився з хворими харчами з власного пайка.

Були непоодинокі випадки, коли бездітні сім’ї брали до себе сиріт чи дітей із багатодітних сімей, в яких уже не було нічого їсти. Завдяки цьому діти виживали. Ті родини, які тримали корів, ділили молоко не лише серед своїх, але й віддавали опухлим з голоду сусідам.

Цей список стане частиною книги "Людяність у нелюдяний час", яка наразі готується до друку. Упорядники — історики Володимир Тиліщак та Вікторія Яременко.

Як відомо, цьогорічна громадська кампанія до Дня вшанування пам’яті жертв Голодомору присвячена якраз тим, хто в роки геноциду рятував співвітчизників від страшної смерті.

Учасники Громадського комітету наголошують, що без знання таких праведних людей-доброчинців у часи Голодомору національна пам’ять про цей злочин проти українського народу буде неповною.

Читайте також на цю тему:

Павуки, очерет і лелеки. Що їли українці у 1932-33 роках

"В Україні було два Голодомори" - американський історик

"Чорні дошки". Економічний метод знищення населених пунктів (+список сіл)

Майже 60% українців вважають Голодомор геноцидом

Як Голодомор змінив свідомість людей

Радянська преса 1932-33: "В Україні відкриваються нові ресторани" (ФОТО)

Чому не було спротиву під час Голодомору?

"Активісти забирали речі і одежу. А потім на базарі продавали"

"Мою прабабусю врятував сон, який указав на сховок із зерном"

"Мама сиділа в калюжі крові і гралася, хлюпала долоньками"

"Одна родина наїлася мухоморів, щоб умерти - і завдяки їм вижила"

Італійсько-французький комікс про Голодомор. ФОТО

Голоди 1833 і 1933 років: різниця в політиці влади

Геббельс у 1935-му: "Голодомор був". Навіть нацисти визнали

Чеський підручник з історії. Як пишуть про Голодомор (ФОТО)

Більше матеріалів, присвячених 1932-33 рокам, читайте на ІП у темі "Голодомор".

Вибір Віктора Кравченка. Людина, яка домоглася суду над СРСР

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.